Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Так, це Амайанта. - кивнула дівчина.

- Що робитимемо? - пролунав стурбований голос Ейр.

Румадеу, Зодема та Ейр приєдналися до Жазель та Тревізо.

- З богами можуть воювати лише боги. - сумно констатувала Жазель. - Або інквізитори. Ми тут просто спостерігачі.

Дівчина глянула на Оза. Той зараз бився з Шамальє.

Бог звивався, стрибав чи відлітав, віднесений стіною води. Іноді він пускав цю стіну на Оза. І тоді інквізитор своїми кулаками, що світилися, розбивав її на дрібні бризки.

Оз рухався дуже швидко. Богу насилу вдавалося уникати нападу інквізитора. Але поки що все-таки вдавалося. Жоден удар Оза не досягав мети. Кулаки, що світяться, проносилися загрозливо близько від голови боги. Після чергової невдалої спроби Оз завмер. Він схилив голову, дивлячись своїми білими сяючими очима на бога, що важко дихав.

- Знаєш, адже я бився вже з інквізитором. І переміг. - повідомив Шамал'є.

Жазель мало не підстрибнула, коли поряд з нею пролунав кашель. Це Амайанта прийшла до тями.

- Оз, тобто інквізитор, зараз із ним бореться. - Жазель показала рукою у бік бога.

Амайанта піднялася на ноги. Її повело убік і Жазель схопилася за дівчину в золотому, щоб та не впала. Богиня не відреагувала. Вона зосереджено спостерігала за боєм. Очі її повільно наливались білим вогнем.

- Ні, ти надто слабка! - спробувала зупинити її Жазель.

- Схоже, що цей інквізитор без мене і свою роботу зробити не може. - тихо та слабко відповіла Амайанта.

Струмені води накинулися на інквізитора з усіх боків. Він відбивав їх своїми кулаками, що світилися, виплескуючи воду з хвиль на пісок. Але дещо почало його обвивати. Оз крутився і вертівся, але все більше й більше спочатку тонких, потім усе товщих й товщих струменів обплітали його ноги, руки, тулуб. Рухи інквізитора стали скутими. За секунду він майже не міг рухатися. Потім бог увесь стиснувся і вода перетворилася… Вона перетворилася на кригу. Оз застиг у крижаних обіймах вбивчого бога. Тисяча струменів з усіх боків, що тяглися до нього, перетворилися на крижані голки. Шамальє розвів руки, і всі вони обсипалися. Залишивши тільки інквізитора у крижаній пастці. Оз, здавалося, завмер у величезній незрозумілої формі брилі льоду. Інквізитор міг ворушити хіба головою.

- Ось і ще одна перемога. - посміхнувся Шамальє до вух. - Найщасливіший день у моєму житті.

Він відвів праву руку назад. Вода знову потяглася до нього. Всі краплі, не долітаючи землі, кинулися до руки, збираючись там у довгу величезну подобу списа.

- Прощавай, інквізитор.

Оз стиснув зуби. Він почував себе безпорадно і знав, що скоро йому прийде кінець.

Величезна собака стрибнула на бога, схопивши його за праву руку і повисла, смикаючи головою і намагаючись розірвати руку.

- Ах, ти перебіжчику! Ти маєш служити нам! - заревів бог.

Тут же в нього вдарили десятки блискавок. Жазель заплющила очі від яскравого світла. Потім, коли в очах потемніло, дівчина знову подивилася на Амайанту. Богиня перевела погляд на інквізитора. А він дивився на неї. Їхні погляди зустрілися. Інквізитор зрозумів, що зараз повністю перебуває у її руках. Отже, Криза мав рацію. Амайанта посміхнулася.

Богиня ще раз викликала блискавку з неба. Востаннє.

Лід розлетівся на шматочки. Інквізитор оглянув своє тіло, яке знову набуло свободи дій. У карколомному стрибку з неймовірним прискоренням Оз таки дістався бога, що струшував головою після ударів блискавиці. Саме в голову і припав удар сяючого кулака інквізитора. Шамальє відлетів на добрих десять метрів. Інквізитор уже мчав за ним. Але богу вдалося уникнути подальших влучань смертоносних кулаків супротивника. Струмені води допомогли йому переміститися подалі від інквізитора.

Інквізитор зупинився. Він глянув на бога. У того було знесено половину голови. Мізки, кров, кістки, все залишалося назовні. Одна половина голови була людська, інша збиралася з води, відновлюючи форму.

- Гаразд. Тоді лише її. - кинув бог.

Від нього струмені води, що світилися, рушили до Сандрін. В одну мить обхопили її.

Крізь небо пройшла лінія. Від одного боку горизонту та до іншого. Як веселка, тільки набагато ширша і вища. Світла біла з синім лінія. Гучне клацання та спалах.

Коли Жазель розплющила очі, то вже ні бога, ні Сандрін не було. Тільки Оз, що світився та йшов до них. Дівчина схопилася на ноги, закриваючи собою Амайанту.

- Тільки спробуй! - закричала Жазель. - Я тобі не дам цього зробити. Спочатку убий мене!

Інквізитор наближався, навіть не слухаючи її. Його порожні очі, що світилися, викликали жах. Але Жазель не здригнулася. Вона стиснула зуби і розкинула руки в обидва боки, закриваючи Амайанту та заважаючи Озу пройти далі. Інквізитор зупинився за кілька сантиметрів від дівчини. Вони удвох дивилися одне на одного. Жазель навіть не думала поступатися.

- Я не збираюся її вбивати. - нарешті сказав інквізитор. - Раніше все було інакше. Настають зміни. Боги, які тримають своє слово та допомагають людям. Як це можливо? Вона не вбила мене, коли могла це зробити.

Жазель не відповіла. Очевидно, що Оз ставив ці питання не їй, а самому собі.

Інквізитор випростався.

- Ідіть. Навряд чи вони поки що наважаться на вас нападати.

Клерк кивнула і повернулася до єдиного генерала, що зараз був поряд.

- Що? - розвела руками Ейр.

- Він сказав йти. - Жазель згадала, що ніхто, крім неї, не міг розуміти мови інквізитора.

- Всі назад! На п'ятий рубіж! - одразу ж голосно скомандувала Ейр. - Тільки не поспішайте. Ми підемо гідно!

Сабазадонка відразу ж показала решті на найближчі сходи. Усі потягнулися туди. Жазель нахилилася, щоб узяти Амайанту. Богині явно було погано. Дівчина посадила богиню на свою долоню. Оз уважно дивився на Амайанту. Дівчина у золотому дивилася на нього. Інквізитор примружився.

- Золота Аста. Частини її. Їх треба знищити. - сказав Оз, і розвернувся, прямуючи ближче до амаліонів.