Щепан Твардох - Морфій

Рохацевич до її квартири, ти заплатив, ви йдете, а потім панна Рохацевич дає тобі течку з грошима, ти ж по неї приїхав, переходить із тобою на «ти», усі кажуть мені «Дзідзя», радить, що цього краще не загубити, ви самі в її квартирі, savoir-vivre[94] того не дозволяє, ти заприсягнувся, що жодних жінок, тільки Геля, Гелюня, коли ви розмовляєте, ти багато говориш про Гелю, кажеш «моя дружина Гелена», а все ж тебе вабить те, що Рохацевич запросила тебе до свого помешкання так, ніби ти жінка, ніби ти їй геть не загрожуєш, ніби в тебе між ногами немає хуя, з котрим ти щиро приятелюєш, і Рохацевич розстеляє тобі ліжко в гостьовій кімнаті, а потім ти цілу ніч чекаєш, чи вона прийде, але знаєш, що не прийде, і вона не приходить, а ти так і чекаєш, дурню, чекаєш і знаєш, що вона прогнала б тебе, якби ти до неї пішов, прогнала б зі сміхом, а не з обуренням, сміх тисячократно гірший, ніж обурення.

Чого ти не знаєш, чого ти не чуєш, то це сліз Дзідзі Рохацевич, сліз жінки, котра нікого не боїться, котра зі спортивного інтересу крутилася санітаркою по закапелках усіх фронтів у Польщі, зі спортивного інтересу бавиться в краківське liberum conspiro, вона відважніша, ніж чоловіки, у ній більше рішучості, вона певна своєї доброї крові, певна того, що варта, вона балканськими шляхами так само ходитиме, як до війни каталась на лижах і водила свого іспано-свіза, потужного, як допотопна бестія, ніби мастодонта об’їжджала, так водила вона свого дванадцятициліндрового іспано-свіза, кожне його колесо, вкрите блискучим, як сльоза, болотником, аж нарешті викрадуть Дзідзю балканські бандити, то буде рік десь так сорок третій, викраде її мальовнича банда, що складається з кількох сербів та одного боснійського мусульманина, під орудою угорця, тож вони викрадуть Дзідзю, їй заклинить пістолет, і вона, перш ніж зможе пересмикнути затвор, буде вже в їхній владі.

Серби битимуть її так, як ніхто ще не бив, зірвуть із неї чоловічий одяг і зґвалтують кожен по черзі, не знаючи навіть, кого ґвалтують, їхні сербські члени в ній почуватимуться так само, як і в жінках, до яких вони звикли, бо ж вони навіть не зауважать, яка гладенька й чиста шкіра в Дзідзі Рохацевич, які прегарні її готські долоні і які шляхетні маленькі груди. А поки вони її ґвалтуватимуть, угорець переглядатиме її багаж, знайде те, що в неї було при собі, та вирішить отримати за це добру ціну. Коли ж її закінчать ґвалтувати, угорець, котрий бачив так багато, що його ніщо не здатне зворушити, застрелить її з її власного пістолета, і голий, забруднений труп Дзідзі Рохацевич лежатиме в споночілому балканському лісі, але недовго, бо скоро його знайдуть вовки, котрим людські війни слугують куди краще, ніж самим людям.

А коли ти, Костоньку, чатуєш у напів’яві в її кімнаті для гостей, Дзідзя плаче за чоловіком, котрий її покинув, плаче за своїм першим коханцем, її мала велика таємниця, про яку не знає ніхто, навіть її найближчі товаришки з роботи, навіть батьки, навіть духівник, котрому Дзідзя перестала сповідатися саме тоді, коли її покинув перший коханець, велика чорна діра в її відважному серці, котре після цього неабияк затвердло, але дірка не заросла; Дзідзя, відважна суфражистка, заповнювала її спортом, автомобілями, конспірацією, іншими чоловіками, котрі пропливали її життям, чоловіками виключно першосортними, жодних дурнів, жодних биків, жодних негідників, жодних боягузів, усі в чомусь були кращими від того першого, але жоден не був достатньо хорошим, щоб загоїти зоставлену ним дірку, тому вона покидала їх, а вони кохали її вже назавжди, чекали, щоб вона повернулася, а вона не поверталася, а зараз, Костоньку, поки ти чатуєш, прагнучи її, чатуєш у її кімнаті для гостей, у голові Дзідзі, окрім сліз, ціле гроно її колишніх коханців, з них сплітається ціла конспіративна організація чоловіків, котрі ніколи не припиняли її кохати, а вона їхні любощі взяла і віддала Польщі.

І вона не чекає тебе, відколи ще вперше глянула на тебе, відразу знала, що ти недостатньо добрий для неї, і тут мова не про графські титули та інше, навіть якби вона знала про твого батька, з найстарших Uradel, ти б усе одно не був для неї достатньо добрий, а достатньо добрим для неї був автомеханік, котрий перебирав її іспано-свіза так само лагідно, як її саму пестив, а зараз він конструюватиме бомби, які вбиватимуть гітлерівців, потім його гітлерівці спіймають і застрелять, а Дзідзя не буде його оплакувати, бо вона оплакує тільки єдиного чоловіка.

Але ти достатньо добрий для мене, Костоньку, для мене ти той, ким для неї був перший коханець, бо для мене кожне моє закохання є першим, бо кожен чоловік, за котрим я йду, покидає мене, свою тінь, щоразу в інший спосіб, при кожному я нова, цілком нова.

І вранці Дзідзя частує тебе сніданком, але сама з тобою не снідає, тому ти на самоті з’їдаєш хліб із яєчнею і п’єш чорну каву, а тоді виходиш із наповненою банкнотами, знову п’ятдесятидоларовими, з Ґрантом, текою, вона тобі їх показала, виходиш ображений, упокорений, вона навіть подала тобі руку на прощання, усміхнулась і сказала:

— Мабуть, іще побачимось.

Але це не вилікує твоє впокорення і поранену гордість.

Тож ти йдеш із кам’яниці на вулиці Длуґій на вокзал, і там чекання й тривога через теку, чи хто в неї не полізе, ти б охоче прикував її собі до руки, ти боїшся контролю, бо Kennkarte не пояснить твоїх доларів у теці, звідки стільки доларів, нащо стільки доларів, тому чекання і страх, аж нарешті потяг, і дискусія з німецьким офіцером, котрий заправляє потягом, і ненависть в очах польського кондуктора, і знову вночі, вночі, на північ, уночі. Цього разу порожній рундук, поляків до потяга не пускають, але тебе пустили, до Варшави ніякі солдати не їдуть, їдуть лише з Варшави, Франція, Франція, некромантія, а чому б то, користуючись Kennkarte, не пробратися до Румунії, до Угорщини і звідти не поїхати до Франції, до польської армії, чому б не піти з французами на Берлін, вони ж раз уже війну з німцями виграли, то й знову можуть виграти.

Але ні, я не хочу жодної Франції, маю свою теку з грішми, мушу її віддати, війна просто тут, тут я воюватиму, тут відбудеться моя війна і тут, якщо треба, закінчиться. Смертна жертва, вітчизна, обов’язок, не спочинемо, непорушність кордонів.

Я