Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— А вона не така дурна, – в простір кинув Індгарт.

— Удам, що не почула цього.

— Але ти права, — кивнув Антаїр, погружаючи кисть в туман. — Таке враження, що так і має бути.

— У будь-якому разі нам краще по-швидше забиратися звідси, – сказав Індгарт, підводячись на ноги. Він вдивлявся в білий туман і його висока фігура темною плямою з рваними контурами виділялась на його фоні. – Невідомо як туман поведе себе в подальшому, а я не хочу стати черговим невільником Смородини. Ще Марену зустріти не хватало.

— Вухатий, ти що — віриш у дитячі казочки? — засміявся Антаїр.

— Це. Не. Казочки, — прогарчав Індгарт, підступаючи до вампіра.

— Так-так, а я — цариця гірських вод, – глузував вампір. На його обличчі відображувалась веселість. Він розважався, дратуючи ельфа.

— Це. Не. Казки! — викрикнув він прямо Антаїру в обличчя.

Той лише знизав плечами й відсутпив.

— Це я вже чув. Нам пора. Якщо ти звісно не передував залишатися на свободі.

Арніка думала, Індгарт накинеться на Антаїра — так сильно він почервонів й стиснув руки. Але ельф лише струсив головою й поспіхом осідлав Гордого, вириваючись вперед.

Тут з Індгартом вона була згодна. Древні Боги не могли бути простими казками. Як і туман на Смородині простим збігом. Хоча як би їй того не хотілося, та він був попередженням або погрозою. Й їй ще передувало дізнатися, чим саме.