Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

намотуючи на передпліччя ремінь свого крісла-колиски.

Двері відчинилися, і Голден приготувався до того, що повітря

різко вириватиметься з каюти. Натомість вони почули тільки

голосний тріск, а перепад тиску відчували лише якусь мить.

Зовні, у коридорі, до стін були приварені товсті пластикові

листи, створюючи імпровізований шлюз. Стіни нового коридору

небезпечно прогиналися від тиску повітря, але витримували. За

дверима стояли лейтенант Келлі та троє космопіхотинців: усі

у вакуумних обладунках та обвішані зброєю, якої вистачило б на

кілька локальних воєн.

Піхотинці з гвинтівками напоготові забігли в каюту, тоді

загерметизували за собою двері. Один із них кинув Голденові

великий мішок.

— П’ять скафандрів. Одягайтеся, — наказав Келлі. Тоді його

погляд промандрував од закривавленої ковдри, що вкривала

Шеда, до залатаних дірок на стінах: — Загиблий?

— Наш медик, Шед Ґарві, — відповів Голден.

— Що там за херня? — голосно запитав Еймос. — Хто вибиває

все гівно з вашого навороченого кораблика?

Наомі й Алекс мовчки витягали скафандри з мішка.

— Гадки не маю, — відповів Келлі. — Але ми це місце

залишимо. Маю наказ провести вас до судна, яке здійснить

евакуацію. У нас менше десяти хвилин, щоби дістатися

ангарного шлюзу, зайняти борт і залишити зону бойових дій.

Одягайтеся.

Голден натягував скафандр, хаотично розмірковуючи про те, чому їх наказали евакуювати. Нарешті запитав:

— Пане лейтенанте, корабель розвалюється на частини?

— Поки ні. Але ворог уже вдерся на борт.

— Тоді чому втікаємо?

— Бо програємо.

Якщо Келлі не тупцював на місці з нетерплячки, поки вони

одягали і герметизували скафандри, то лише тому, подумав

Голден, що його магнітні підошви були вже активовані. Коли

нарешті всі показали великий палець, лейтенант швидко

перевірив радіозв’язок із кожним, а тоді попрямував у коридор.

Для восьми людей, четверо з яких мали на собі посилений

обладунок, міні-шлюз виявився тісним. Келлі дістав із піхов

у себе на грудях великого ножа і швидким рухом розрізав

пластикову перепону. Двері захряцнулись у них за спинами, повітря зникло з коридору в беззвучному танку пластикових

листів. Келлі стрімголов помчав уперед, поки решта команди

намагалася встигнути за ним.

— Ми на максимальній швидкості прямуємо до кільових ліфтів, — повідомив Келлі по рації. — Ліфти заблоковано через

абордажну тривогу, але я можу розчинити двері, й ми

пролетимо шахтою до ангарного шлюзу. Максимальна

швидкість. Якщо бачите ворога, не зупиняйтеся. Не припиняйте

рухатися. Ми візьмемо на себе будь-який опір. Прийнято?

— Прийнято, лейтенанте, — Голден перевів подих. — Навіщо

абордаж?

— Командний інфоцентр, — озвався Алекс. — Святий ґрааль.

Коди зв’язку, плани дислокації, сховища пам’яті, нові розробки.

Інфоцентр флагмана — рожева мрія будь-якого військового

стратега.

— Припинити балачки! — наказав Келлі. Голден його

проігнорував.

— Тобто, вони радше підірвуть інфоцентр, аніж дадуть його

захопити, так?

— Атож, — відповів Алекс. — Стандартна процедура

в абордажних ситуаціях. Піхотинці займають місток, інфоцентр

і машинну залу. Щойно ворог прориває оборону в одному місці, на двох інших тиснуть кнопку. Борт стає надновою на кілька

секунд.

— Стандартна процедура... — прогарчав Келлі. — Там мої друзі.

— Перепрошую, пане ел-те. Я служив на «Бендоні». Знаю, наскільки це серйозно.

Вони завернули за ріг, і перед ними виникла ліфтова зала. Усі

вісім ліфтів закриті й загерметизовані. Важкі стулки люків

зачинилися, щойно корабель пошкодила перша пробоїна.

— Ґомесе, пароль, — наказав Келлі. — Моуле, Дукі, пильнуйте

коридори.

Двоє піхотинців відділилися від групи, беручи коридори

у приціли гвинтівок. Третій підійшов до важких металевих

аварійних дверей, що відгородили ліфт, і почав якісь складні

маніпуляції з панеллю керування. Голден вказав своїм на місце

уздовж стіни, подалі від лінії вогню. Палуба час од часу

здригалася під їхніми ногами. Ворожі кораблі не стрілятимуть, якщо вже мають тут своїх солдатів. А отже, палуба тремтіла від