Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Джонатан Страуд - Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд

25
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Бартімеус: Амулет Самарканда" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 108
Перейти на сторінку:
до джерела, щоб розпізнати свого ворога. Такі джерела могли перебувати за багато миль від об’єкта спостереження; можливо, наставник сподівався на довгу подорож в астральному тілі, керованому джином. Якщо це справді так, на нього чекає несподіванка.

Надто пізно Натаніель збагнув, що йому тепер робити. Вікно! Якщо викинути дзеркало надвір, то наставник, можливо, не здогадається...

Він двічі ступив у напрямі вікна, коли крізь підлогу без жодного звуку почала з’являтись примарна голова Артура Андервуда. Вона мерехтіла яскраво-зеленим світлом. Ось із підлоги визирнув кінчик скуйовдженої бороди... ГЬлова повільно обернулася на дев’яносто градусів і нарешті побачила Натаніеля, що досі стояв над нею, стискаючи бронзове дзеркало в руках.

Обличчя наставника скривилося так, як Натаніель ніколи ще не бачив. Ні, то не була знайома нетерпляча зневага, що так довго характеризувала Андервуда як учителя. І не лють, яку він виявив уранці, викривши свого учня. Ні. Спершу на лиці чарівника виступив крайній подив, який відразу змінився такою злобою, що в Натаніеля підігнулись коліна. Дзеркало випало з його рук. Хлопець безсило сповз по стіні. Він спробував заговорити, але не зміг вимовити ні слова.

Примарна голова дивилася на нього з середини кімнати. Натаніель дивився на неї. А потім з перекинутого дзеркала долинув глухий, далекий — мабуть, через те, що його видавало фізичне тіло, яке перебувало внизу в кабінеті, —Андер— вудів голос:

— Зраднику!..

З Натаніелевих вуст вилетіло здушене хрипіння. Голос пролунав знову:

— Зраднику! Я з’ясую, хто наказав тобі підглядати за мною.

— Ніхто... ніхто мені... — ледве чутно прошепотів Натаніель.

— Готуйся! Я йду до тебе!

Голос ущух. Примарна голова наставника закрутилась і зникла. Натаніель, тремтячи, підняв диск і зазирнув туди. За кілька секунд зображення кімнати розпливлося — дух чарівника пройшов крізь біса. Потім він полинув над килимом туди, де стояло тіло. Підібравшись упритул, дух прибрав ту саму позу і злився з тілом. Ще за мить Андервуд зробився звичайним, а в більшому пентаклі з’явився привид. Ляснувши в долоні, Андервуд відпустив джина; той уклонився й щез. Чарівник вийшов з пентакля — очі його палали — і поспіхом покинув кабінет.

Закляття, що скувало біса, розвіялось, і в диску знову з’явилось личко немовляти. Бісеня з полегшенням видихнуло:

— Ху-у! Тобі навіть не уявити, як мені було гидко! Коли оцей бридкий дідуган проходив просто крізь мене і моєю ниткою... Мене аж трусить, їй-право!

— Замовкни! Замовкни! — Натаніель, збожеволівши зі страху, намагався щось придумати.

— Послухай-но, зроби мені ласку! — провадило бісеня. — Часу в тебе залишилося обмаль. Звільни мене зараз, поки ти ще живий! Жити в цім дзеркалі так нудно, тобі й не уявити, як тут самотньо... Ну ж бо, хазяїне. Я буду вельми вдячний тобі!

Немовля хотіло було спокусливо всміхнутись, та Натаніель люто пожбурив диском у стіну.

— Ой! Гаразд, бажаю тобі щиро натішитись тим, що на тебе чекає!

Натаніель підбіг до дверей і заходився відчайдушно смикати ручку. Знизу вже лунали швидкі наставникові кроки.

— Він по-справжньому розлючений, — обізвався біс. — Навіть його астральна форма мало не вбила мою сутність, коли проходила крізь мене. Шкода, що я лежу ниць, бо охоче помилувався б тим, що станеться, коли він увійде сюди.

Натаніель кинувся до шафи і рвонув її на себе. Він хотів підперти шафою двері, однак та була заважка. Хлопцеві забракло сил. Він гарячково й переривчасто дихав.

— Чого ти нервуєшся? — поцікавився біс. — Ти ж тепер могутній чарівник. Виклич когось, і він тебе порятує. Скажімо, африта — це робота саме для нього. Чи свого любого Бартімеуса, про якого ти так піклуєшся. Чому його немає, коли він тобі потрібен?

Натаніель, схлипнувши, пошкутильгав на середину кімнати й поволі обернувся до дверей.

— Що, прикро? — кепкувало бісеня. — Прикро віддаватися на чиюсь милість? Тепер ти сам це знаєш, хлопче. Довідаєшся зараз на власній шкурі. Тепер ніхто не допоможе тобі.

Аж тут хтось постукав у віконце.

Натаніелеві на мить зупинилося серце. Він поглянув туди — біля шибки сидів розтріпаний голуб і вимахував обома крилами відразу. Хлопчина нерішуче ступив до вікна:

— Бартімеусе?..

Голуб кілька разів стукнув дзьобом у шибку. Натаніель простяг руку до засувки...

У замку клацнув ключ. Двері з грюкотом відчинились. На порозі стояв Андервуд з червоним від люті лицем, облямованим сивою гривою волосся та бородою. Натаніель, опустивши руку, обернувся до наставника. Голуб зник з вікна.

Відсапнувши за кілька секунд, Андервуд скрикнув:

— Негіднику! Хто керує тобою? Хто з моїх ворогів?

Натаніеля трусило, але він стояв нерухомо й не зводив з чарівника очей.

— Ніхто, сер. Я...

— Дюваль? Мортенсен? Чи, може, Лавлейс?

Почувши останнє ім’я, Натаніель не стримав глузливої посмішки.

— Ні, сер, не вони.

— Хто навчив тебе, як зробити дзеркало? Хто наказав тобі підглядати за мною?

Попри страх, у Натаніелевім серці палахкотів гнів.

—Хіба ви не чуєте? — із запалом відповів він. — Я ж кажу вам — ніхто.

— Ти брешеш мені навіть зараз! Гаразд! Поглянь на цю кімнату востаннє. Більше ти сюди не повернешся. Зараз ми підемо до мого кабінету, й тебе тішитиме товариство моїх бісів — аж доти, доки ти розв’яжеш собі язика. Ану, ходи зі мною!

Натаніель завагався, але це йому не допомогло. Рука наставника, мов лещатами, стисла його плече. Хлопець вилетів з дверей і помчав сходами вниз.

Дорогою їх зустріла захекана пані Андервуд. Побачивши безпорадного Натаніеля й розгніване чоловікове обличчя, вона аж вирячила очі, та нічого з цього приводу не сказала.

—Артуре, — натомість промовила вона, — до тебе відвідувач.

— Мені нема часу. Цей хлопчисько...

— Він каже, що в нього вкрай термінова справа.

— Хто? Хто каже?

— Саймон Лавлейс, Артуре. Він просто-таки вдерся до нас.

27

1 ... 61 62 63 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд"