Ірвін Ялом - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Сенс сну крився в нічній сорочці з яскравим зображенням ведмедика Смокі. Ернест усвідомлював, що появу цього символу спричинила розмова про те, як одягнути Єву для кремації, а отже, ведмедик Смокі уособлював кремацію! Моторошно, але водночас повчально.

Що частіше Ернест про це думав, то глибше розумів, що цей сон може стати йому в пригоді під час підготовки психотерапевтів. З одного боку, він ілюстрував думку Фройда про те, що сновидіння передусім мають оберігати сон людини. Зважаючи на це, жахлива думка про кремацію перетворилася на незлостивий і приємний образ ведмедика Смокі, якого всі просто обожнюють. Утім, сновидіння досягло своєї мети тільки почасти: попри те, що він міцно спав, відчуття жаху перед смертю таки просочилося в його сон.

Ернест записував думки протягом двох годин, аж поки до нього не прийшов Джастін. Ернестові подобалося працювати вранці, хоч це й означало, що надвечір він відчуватиме неабияку втому.

— Я хотів вибачитися за понеділок, — мовив Джастін, ідучи до свого крісла й уникаючи погляду Ернеста. — Мені не віриться, що я міг так учинити. Того дня, близько десятої ранку, я йшов на роботу, насвистуючи, настрій був просто чудовий, і раптом мене неначе громом вдарило: я забув про наш сеанс. Навіть не знаю, що сказати… У мене немає виправдань. Жодного. Я просто про це забув. Раніше такого не траплялося. Я маю його оплатити?

— Гм… — Ернест завагався. Він не любив брати з пацієнтів гроші за пропущені сеанси, навіть якщо це траплялося через очевидний опір. — Знаєте, Джастіне, за всі ці роки нашої спільної роботи це трапилося вперше… ем-м, пропоную домовитися, що віднині я братиму з вас оплату за пропущені сеанси, якщо ви не попереджатимете мене про зміну своїх планів принаймні за добу.

Ернест не йняв віри власним вухам. Невже це його слова? Як він міг не взяти гроші з Джастіна? Тепер його просто-таки жахала думка про наступний сеанс із супервізії. Маршал добряче його пропісочить! Його супервізора не цікавили жодні виправдання — автокатастрофа, хвороба, сильний град, повінь, перелом… Він узяв би з пацієнта гроші, навіть якби той пропустив сеанс через похорон матері. Ернестові здалося, що він чує слова Маршала: “Ернесте, ти так учинив, бо хотів бути “гарним хлопцем”? Саме про це йдеться? Хочеш, аби твої пацієнти сказали комусь: «Ернест Леш — хороший хлоп”? Чи ти й досі почуваєшся винним через те, що злився на Джастіна, бо той не повідомив, що має намір піти від дружини? Скидається на те, що ти заганяєш терапію в мінливі й непослідовні рамки».

Але байдуже — з цим уже нічого не вдієш.

— Джастіне, поговорімо про це детальніше. Ідеться не тільки про те, що ви просто пропустили сеанс. На попередній сеанс ви запізнилися, а протягом останніх кількох зустрічей у наших розмовах з’являлися тривалі паузи. Як гадаєте, з чим це пов’язано?

— Гаразд, — несподівано прямо мовив Джастін, — сьогодні таких пауз не буде. Я хочу поговорити про дещо важливе. Я вирішив здійснити наліт на свій будинок.

Ернест зауважив, що Джастін говорить по-іншому: тепер він був максимально відвертий і не намагався виправдовуватися. Попри те, він і досі уникав розмов про їхні стосунки. Ернест вирішив повернутися до цієї проблеми пізніше, бо його напрочуд заінтригували Джастінові слова.

— Наліт? Про що йдеться?

— Гм… Лора гадає, що я маю забрати те, що мені належить, не більше й не менше. Зараз я маю тільки те, що того вечора встиг запхати в одну валізу. А я ж бо мав великий гардероб! Коли йшлося про одяг, для мене просто не існувало обмежень — Господи, як згадаю, які прекрасні краватки залишилися вдома, аж серце крається. Лора вважає, що купувати нові речі, коли маєш стільки всього, — то дурниця. До того ж ми маємо безліч інших потреб, починаючи з їжі й закінчуючи житлом. Лора переконана, що я маю просто піти додому й забрати своє.

— Серйозний крок. І що ви про це думаєте?

— Ем-м, я гадаю, що Лора має рацію. Вона така молода й незіпсована — ніколи не ходила до психотерапевта — і рішуче відкидає все «лайно», одразу помічаючи суть проблеми.

— А як щодо Керол? Якою була її реакція?

— Гм, я телефонував їй двічі, бо хотів побачитися з дітьми, а також забрати свої речі. На моєму домашньому комп’ютері лишилися важливі дані щодо нарахування заробітної плати на наступний місяць — батько мене вб’є. Я не сказав їй про цю інформацію, бо вона відразу її знищить.

Джастін замовк.

— І? — Ернест знову зауважив легке роздратування, подібне до того, яке він відчував минулого тижня. Після п’яти років роботи з цим пацієнтом йому й досі доводилося вичавлювати з нього кожне слово.

— Гм, Керол повелася, як Керол. Перш ніж я встиг щось сказати, вона запитала, коли я повернуся додому. А коли я відповів, що не маю наміру повертатися, вона назвала мене «клятим гімнюком» і кинула слухавку.

— Ви сказали, що «Керол повелася, як Керол».

— Дивовижно, але коли вона поводиться, як справжнє стерво, це мені навіть допомагає. Щоразу, коли я чую, як вона верещить у слухавку, я відчуваю, що мав повне право піти. Ба більше — я дедалі частіше думаю, що був повним ідіотом, змарнувавши дев’ять років свого життя на цей шлюб.

— Авжеж, Джастіне, я відчуваю, що ви про це шкодуєте, однак зараз важливо не озиратися на десять років, що промайнули, і не впускати цей жаль у своє життя. Погляньте лишень, як ви змінилися! Те, що ви пішли від цієї жінки, чудово, як і те, що ви наважилися зробити такий крок!

— Так, доку, ви постійно це кажете: «не шкодуйте про майбутнє», «не шкодуйте про майбутнє». Я повторював цю фразу навіть уві сні, але ніколи не розумів, що вона справді означає.

— Скажімо так, Джастіне: раніше ви просто не були готові це почути. А тепер ви готові її почути — і готові робити правильні кроки.

— Як чудово, — вів далі Джастін, — що Лора з’явилася в моєму житті саме тоді, коли ми познайомилися. Мені бракує слів, щоб описати, наскільки приємно бути поряд із жінкою, якій ти справді подобаєшся, яка тебе обожнює і завжди на твоєму боці.

Попри те, що Ернеста дратували постійні згадки про Лору, йому вдавалося тримати емоції під контролем — сеанс супервізії з Маршалом пішов йому на користь. Ернест знав, що не має іншого виходу: він повинен стати союзником Лори. Водночас йому не хотілося, щоб Джастін дозволяв їй усе вирішувати. Зрештою він щойно вирвав свою гідність із рук Керол, а тому було б непогано, якби вона певний час перебувала в його власності.

— Джастіне, це чудово, що у вашому житті з’явилася Лора, але я не хочу, щоб ви применшували свою роль у цьому. Це ви зробили той крок — покинули життя з Керол на власних ногах. До речі, ви щось казали про «наліт»?

— Так. Я дослухався поради й учора поїхав додому по свої речі. — Джастін помітив здивування Ернеста й похапцем додав: — Не хвилюйтеся, я ще не з’їхав з глузду. Спершу я зателефонував, щоб переконатися в тому, що