Аврелія Аверлі - Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі

Лук’ян
Заходжу до квартири та гучно гримаю дверима. Таким чином виплескую свій гнів, що вирує у тілі. Як вона може? Проміняла мене на того невдаху. Підкрадається думка, що Аліна й не кохає мене, інакше, чого б це так раптово повернулася до Романа. Я ж пояснив їй про уявну помсту, але вона, здається, не вірить.
Заходжу до спальні. На ліжку лежить червона мереживна білизна. Помічаю цінники й розумію – вона нова. Це, мабуть, та, в якій дівчина повинна була мене зустрічати. Ми мріяли про цей момент, от тільки мене зустріла лише білизна, без Аліни. Уява вимальовує звабливі вигини тіла дівчини у цій білизні й хочеться порвати все на шматки. Нестерпна думка, що тепер кохана належить іншому. Гадав, все поясню і Аліна знову буде зі мною, проте вона з легкістю виміняла мене на того пройдисвіта.
Йду на кухню та відкорковую пляшку елітного алкоголю. Сподіваюся він заглушить мій біль. Хочеться сп’яніти й назавжди викинути з серця ту, що міцно засіла у ньому. Бачу банківську картку на столі. Повернула. Дратує її впертість. Образливо, що вона повірила у вигадану помсту, і зовсім не чує моїх слів. Мої думки плутаються. Я наливаю напій у склянку та підношу до вуст. Не хочу нікого бачити та ні з ким розмовляти.
Прокидаюся вранці від телефонного дзвінка. Голова здається важкою наче камінь. Бачу невідомий номер і це протвережує. Натискаю на екран і з моїх грудей виривається хрипіння:
— Алло!
— Лук’ян? — невідомо навіщо перепитує чоловічий голос, — це Роман. Хочеш повернути Аліну? Я можу допомогти у цьому.
Я сідаю на ліжко й погано розумію, що відбувається. Схоже цей пройдисвіт щось замислив і я дуже сумніваюся, що щось добре. Торкаюся ногами килимка та виправляю спину:
— Я слухаю.
— Приїжджай до мене додому, маю пропозицію, — звучить надто вимогливо.
Хочеться висловити цьому сопляку все, що я про нього думаю. Для цього й справді краще побачитися особисто. Я погоджуюся:
— Добре.
Завершую розмову та дивлюся на годинник. Проспав. Уже мав би бути на роботі, проте які справи, коли у думках тільки Аліна. Слова Романа насторожують. Напевно, знов щось вигадав на свою користь. Я підіймаюся і мене наче вдаряє блискавкою. Якщо Роман нічого не пам’ятає, то звідки у нього мій номер? Отже, або він згадав, або й ніколи не забував. З твердим наміром все з’ясувати, телефоную до Сірого. Даю вказівки та прямую до ванни. Я витисну правду з цього сопляка і Аліна обов’язково про все дізнається. Я відкрию їй очі й сподіваюся вона прозріє.
Одягаюся та сідаю в авто. Під'їжджаю до квартири Романа та бачу Сірого. Ми підіймаємося ліфтом. Він натискає на дзвінок біля дверей квартири. На порозі з’являється Роман та пропускає всередину. Я кидаю на нього зневажливий погляд. Спортивні штани звисають, футболка пом'ята, руки надто худі, волосся стирчить у різні боки. Не розумію, що у ньому знайшла Аліна. Проходжу на кухню та сідаю на табуретку. Сірий вмощується на сусідній стілець, а Роман діловито стає біля стільниці.
— Якщо ти прийшов, то, мабуть, хочеш повернути Аліну? — одразу помічаю зверхній тон, яким говорить це нещастя. Я киваю та слухаю далі, — я віддам її тобі. Зараз Аліна у всьому слухається мене. Моя травма зробила її покірною дружиною. Я відмовлюся від неї, але мені потрібна мотивація. Має бути щось таке, що зігріє мене холодними вечорами.
Цей сопляк надумав заробити. Невже вважає мене дійною коровою? Стримую злість, яка спіралеподібним виром закручується у животі, та намагаюся здаватися спокійним:
— Знову хочеш грошей? Я заплатив тобі одного разу, щоб ти розлучився з Аліною. Так, ти прогнав її, але не розлучився. Навіть настирно вимагав її уваги й зрештою, повернув до себе. Де гарантія, що цього разу ти відмовишся від неї назавжди?
— Справді? — Роман супить брови, — я не пам’ятаю, що вже брав гроші. Аліна мені дуже дорога і я не бажаю відмовлятися від неї задарма.
— Якби ти її кохав, то ми б зараз тут не розмовляли. Ти б нізащо не віддав її мені.
Злість обпікає груди. Ясно, що він її не кохає. Взагалі не розумію, чому вони одружилися. Хочеться натовкти пику цьому зарозумілому сопляку. Стискаю руки в кулаки аж до побіління в кісточках, проте мого гніву це не зменшує.
— У мене специфічне кохання, — Роман зухвало либиться, а мені хочеться розірвати його пащеку. Стримуюся і киваю:
— Скільки ти хочеш? Яка ціна свободи Аліни від тебе?
— Двадцять тисяч євро, — задоволено випалює на одному подиху. Я присвистую:
— У тебе великі апетити.
— Хіба Аліна не варта цього? Я прожену її з дому, їй нікуди йти. Чув, що Оксани немає в місті. Ти з’явишся у відповідну мить та втішиш її.
Цинізм чоловіка зашкалює. Він вважає мене цілковитим дурнем, якщо повторно озвучує ту саму пропозицію. У його амнезію не вірю. Зараз я дізнаюся все, що приховує цей сопляк.
— Ти надумав мене дурити? Посмів вимагати грошей за те, за що вже отримував. Ти не дотримав слова, чому я маю платити знов? Гадаєш я дурень?
— А ти гадаєш, що дурень я? Мені є що розповісти Аліні. Наша зустріч не випадкова так? Ти все підлаштував, щоб я тобі заборгував і Аліна прийшла до тебе. Ти ненормальний. Одержимий нею. Зізнайся, ніяких авто не було. Мене підставили, навішали борг, якого не існувало. Гадаю, я маю право вимагати компенсацію.
Я суплю брови. Шмаркач виявився розумнішим, ніж я гадав. Я справді підіслав до нього людину. Його переконали у стовідсотковому варіанті отримання швидких грошей і він погодився. Взяв у мене в борг велику суму на авто, яких ніхто не купував. Мої люди розіграли справжню виставу. Роман повірив і тоді гра набрала обертів. Так хотів помститися Аліні, що не бачив головного — насправді я бажаю її повернути. Я прозрів у ніч, коли її привезли до мене. Хочеться дотиснути сопляка, щоб він сказав те, що мені потрібно. Дивлюся на нього з-під лоба:
— Бачу, до тебе повернулася пам’ять. А може вона нікуди й не зникала?