Кулик Степан - Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан

Поки «частував» духів, Марічка зняла з плити найголовнішу страву, яка готується лише раз на рік, на Святвечір. Коли на стіл не можна подавати масну та м'ясну їжу... Святкову капусту.

Страва неймовірно проста, навіть бідняцька, оскільки складається виключно з квашеної капусти та пшона. У казан із гарно подрібненою капустою засипають добре промите пшоно, доливають до країв води, накривають і ставлять у найдальший кут плити, а то й зовсім на піч, де воно має довго-довго мліти. Чим довше, тим краще... Поки що у вареві ложка не стоятиме. Заправляють готове блюдо великою кількістю смаженої цибулі і їдять уприкуску з часником. Смак — дивовижний і неповторний.

Можливо, ще й тому, що спробувати його можна лише раз на рік.

Марічка насипала Нестору повну миску, а потім щедро прикрасила ароматно пахуче вариво гіркою золотаво-червоної, засмаженої до хрускоту цибулі. Потім собі.

— Ну, дай Боже добрий вечір! — підняв Нестор склянку, наповнену вином. Горілку до Різдва теж було пити не слід.

— Дай боже здоров'я! — відповіла Марічка, простягаючи чарку назустріч чоловіковій.

Цокнулися. Випили. Запорожець — махом і до дна. Марічка тільки пригубила. Вино, приправлене медом, було приємним на смак, але молодиця і так була п'яна від несподіваного щастя і не хотіла це чисте, святкове почуття змішувати з хмелем.

— Ммм ... — промимрив Нестор, старанно працюючи ложкою. Немов не їв, а солому в розтоплену грубу закидав. — Смачно як. Ммм... Яка ж ти у мене справна господиня. От і піди дізнайся: коли нарікати на долю, а за що дякувати. Бо якби я тієї ночі не збився з дороги та не заблукав трохи — встиг би добратися до Сміли засвітло, проїхав повз хутір і не зустрів би тебе. А як проклинав невдачу, навіть слова ті згадати грішно... А виходить — повік панові Богу дякувати маю.

Промовляючи все це, козак не забував зачерпувати з миски, так що слова з нього сипалися невеликими порціями, перемежовуючись задоволеним кректанням, прицмокуванням і сопінням.

— І я… — прошепотіла Марічка, непомітно змахуючи з повік хоч і непрохану, зате щасливу сльозинку.