Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська - Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Розділ 36

- Міцно? - Я спостерігала за усім збоку.

- Не вирветься ..., - втомившись, на видиху промовив Маттео після того, як закінчив прив'язувати до стільця другого покруча.

Зайвий раз смикнув за мотузки, щоб переконатися в міцності вузлів.

- Ти за це ще поплатишся, сука! - Крізь кляп я все ж розрізнила явну загрозу в сторону Марко з боку Лоренцо.

Як на мене, ці двоє, батько і син, ще відбулися малою кров'ю. Вони заслужили гіршого кінця, ніж той, який їм підготували Марко і Маттео.

- Тобі є, що їм сказати наостанок? - Марко несподівано повернувся до мене.

Я хотіла сказати багато. Дуже. Занадто багато, що межувало б з тим, що я перегнула палицю. Але я себе зупинила. У всякому разі не хотілося себе бруднити словами навіть через таких нікчем.

- Ні, - знаю, що мої слова звучали непереконливо, але хлопець поставився до них з повагою.

- Вам дуже пощастило, що Белла ..., - він зібрався з силами, було видно, що давалося це з труднощами. На межі самоконтролю, - заступилася за вас ...

- Заступилася..., - невиразно прохрипів Лоренцо. Явно з сарказмом і єхидством. Не по ситуації, - повіям взагалі краще тримати язик за ...

Лоренцо не вдалося договорити. Маттео, який стояв поруч, різко з ноги вдарив йому прямо в обличчя. Мені навіть здалося, що прив'язана до стільця сволота на частку секунди втратила свідомість.

- Думаю, нам варто піти ..., - немов зараз не відбувалося нічого особливого, промовив Маттео, - залишимо цих скотів наодинці з їхніми друзями ...

- Думаю, вони знайдуть спільну мову, - ці слова вже належали Марко.

Я ще на самому початку після того, як в ці катакомби привезли скручених покидьків, звернула увагу на кілька величезних ящиків, з яких виходив дивний скрегіт. Не могла зрозуміти, що саме це було. До того ж мені було зовсім не до цього. Але тепер ...

Не минуло й кількох годин після того, як мене врятували, а ми вже були тут, вирішуючи долю цих двох.

І ось тепер, коли мене виводили звідси явно з однією метою - щоб я не побачила того, що буде відбуватися далі, мене охопив жах.

Краєм ока, на останніх секундах, я помітила величезну кількість щурів, які кинулися з відкритих ящиків і заповнили все приміщення.

- Компанія гідна вас. Навіть цікаво хто кого ...

Більше я не бачила і не чула. Мене вивели й посадили в машину.

Марко і Маттео вийшли буквально через хвилину.

Лице чоловіка виражало нічого крім спокою в той момент, коли він досить різко вручив громіздкі ключі своєму другові.

Найімовірніше, вони були від тієї камери, де був закритий Лоренцо, його батько і... щури.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно