Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

Етль, як завжди, приходу відвідувачів не зрадів. Він хвилин п'ять зображав глухонімого. Потім став мляво відмахуватися крилами, піднімаючи пил і збираючи коло свого постаменту народ, що проходив повз. І здався тільки після того, як Ярослав пообіцяв сидіти тут, скільки знадобиться, і розважати присутніх піснями. Він навіть заспівав на пробу. Народ не оцінив і одностайно велів заткнутися. Дракон пожалів свої вуха та погодився Ярослава вислухати. Напевно чинив опір просто від нудьги.

Розмові заважав натовп, надто багато свідків. Довелося вмовляти дракона заглянути до академії та відвідати озеро. Ярослав щиро сподівався, що там не буде нікого. Для купання вода холоднувата. Нічого цікавого біля озера немає, пікніки тут проводити взагалі не прийнято. Дракона там не чекають. А натовп допитливих, що тут зібрався, ніхто на територію академії не пустить.

Поки Ярослав спілкувався з драконом, Кіого скромно стояв осторонь і філософськи дивився на хмари.

— Яро, я тут подумав, що нам дракон не потрібен,— заявив шаман-початківець після того, як переговори були успішно завершені на користь озера.

На Кіого здивовано подивилися дві пари очей, людські та драконові.

— І хто нам потрібний? — поцікавився Ярослав.

— Той, кому більше всіх потрібно спіймати мого отруйника.

— Ти маєш на увазі Сато?

— Можливо.

— Думаєш, його легко знайти?

Кіого легковажно знизав плечима, мовляв, я подав гарну ідею, а ти тепер шукай. Краще б мовчав. Хоча, Сато насправді не зайва особистість у справі викриття лиходія. Йому збрехати точно не зможуть. Особливо, якщо хтось здогадається правильні питання поставити.

— Навіщо його шукати? — ліниво спитав дракон. — Он він стоїть, — показав хвостом на натовп, що почав розходитися у своїх справах.

Ярослав придивився і був змушений визнати, що Етль правий. Сато стояв, опершись плечем на стіну будинку, і всім своїм виглядом випромінював злість. Люди старанно його обминали, вітер задумливо ворушив волосся на маківці, а гілочка, затиснута в кулаку, давним-давно переломилася на дві частини. Схоже, Сато про щось думав. Або винаходив смертну кару для одного мага-початківця, та й для його вчителя за компанію. Роздивитися дракона не намагався. Чи й так його чудово бачив. Чи встиг змиритися, що дракона зможе побачити лише у разі його бажання на те. Літель стверджувала, що Сато людина розумна і не схильна витрачати свій час на порожні бажання. Вона його ще й нудним називала, але при його професії це зовсім не недолік.

— Здається, настрій в нього не дуже, — зауважив Кіого.

— У нього завжди не дуже настрій. Професія зобов'язує, — пояснив Ярослав, щоправда, бажання спілкуватися з Сато після такого розумного й логічного пояснення чомусь не побільшало. Дивина яка.

— І вираз обличчя теж такий собі, — додав Кіого.

— Він Ярена за щось не любить. Ну, і мене заразом. Так що вираз обличчя цілком доречний.

— Ти мене втішив.

Постояли, помовчали. Дракон переводив задумливий погляд з одного на другого і був чимось схожий на дитсадкову няньку, яка намагалася збагнути, буде простіше розняти дітей, що б'ються, чи можна дозволити їм спустити пари.

— Іди, розмовляй, — сказав Кіого.

— Сам іди, — обурився Ярослав. Спілкування з Сайто йому і без того вистачало, не хотілося те враження посилювати. — Це твоя ідея. Та й постраждалий у нас ти.

— А ти злочинця знайшов, — не хотів нікуди йти Кіого.

— Ось, я й так уже забагато зробив. Втомитися встиг. Отже, прийшла твоя зоряна година. Іди, і можливо, завтра будеш знаменитий.

Кіого із сумнівом подивився на Ярослава.

— Я ж не зможу йому пояснити, звідки в мене такі підозри, — сказав трохи подумавши.

— Посилайся на мене, — велично дозволив Ярослав. — Я підтверджу.

— Простіше, щоб ти сам з ним поговорив. Ти зможеш усе пояснити.

— Все?! — зобразив останню стадію здивування Ярослав. — Може мені ще спробувати пояснити, чим керувався творець, створюючи цей всесвіт? Я тобі що, нянька?

— Ха! — сказав Етль, привертаючи до себе увагу. Сперечальникам довелося на нього подивитися.

Дракон потоптався на постаменті, помахав задумливо хвостом, а потім різко струснувся. Кіого сказав:

— Ой!

І спритно відскочив подалі від дракона. Сато відлип від стіни і безглуздо вилупився кудись поверх голови Ярослава. Той, бачачи такий явний інтерес, про всяк випадок обернувся, але нічого, крім дракона, там не побачив.

— Це він так дивиться на тебе? — спитав у дракона, смикнувши підборіддям у напрямку Сато.

— Так, — задоволено сказав Етль. — Він мене бачить.

— Кіого теж, здається.

Шаман розглядав дракона з виглядом людини, яка вирішує поповнити свою колекцію дивинок опудалом дракона чи краще не зв'язуватися? Утримувати таке опудало буде важко, та й дракон навряд чи добровільно погодитися послужити експонатом. З іншого боку – рідкість страшна, всі будуть заздрити.

Сато нарешті надивився на дракона і перевів свій поганий погляд на головного винуватця всіх своїх проблем останнім часом. Ярослав сумлінно зобразив усмішку і махнув рукою, закликаючи того, хто бачить суть, підійти до їхньої дружної компанії. Сато зрозумів, покривив губи в нещирій усмішці, недовірливо глянув спочатку на дракона, потім на Кіого, але пішов.

— Ти що виробляєш? — було його перше запитання.

— Полегшую вам життя, — чемно відповів Ярослав.

— Полегшуєш?! — здивувався Сато, красномовно оглянувши Етля від кінчика хвоста, до жовтих очей. — Це дракон!

— Дракон, — підтвердив Ярослав, попередньо переконавшись, що чорна туша, як і раніше, маячить за його спиною, привертаючи до себе нездорову увагу. — Загалом, він дуже рідко звідси відлітає. Це місце його служби.

— Покарання, — добродушно поправив дракон.

— Справді, покарання. Він вісім сотень років повинен охороняти бібліотеку, — пояснив Ярослав і широко посміхнувся.