Тонке Драгт - Лист до короля

Той встиг відійти назад і стояв біля вхідних дверей, притиснувши руки до грудей.

— Гей! — вигукнув Паккі. — Не хвилюйся! Він у мене, тут! Не хвилюйся, я його доправлю! — Він розчахнув двері й вискочив на вулицю.

Далі все відбулося дуже швидко. Дружній вираз на обличчі бурмистра змінився на злостивий та жорстокий.

— Тримайте його! — крикнув він. — Хапай! Лови!

Вояки кинулися навздогін, бурмистер — за ними, але біля дверей він зупинився, глянув на Тіурі і вийшов, двері за ним зачинилися. Тіурі побіг до дверей, рвонув їх на себе, але навстріч висунулося декілька списів; грізні голоси наказали йому залишатися на місці, і перед самісіньким його носом двері зачинилися. Він чув галас з вулиці, але зрозуміти, що ж там відбувається, не міг.

— Ох, Паккі! — тремтячим голосом вигукнув він.

Паккі, відчувши небезпеку, вдав, ніби лист у нього! Хитрість вдалася, але що з ним буде далі? Чи не краще зізнатися, що в Паккі немає листа, якого, здається, шукав бурмистер? Ні, цього робити не можна. Не можна видавати листа, від якого, можливо, залежить доля королівства. Треба скористатися наданою Паккі можливістю.

Тіурі наблизився до бічних дверей, але почув за ними голоси. Вийти на вулицю не вдасться — ратуша, можливо, оточена. Він пробіг через залу і, мало не збивши з ніг бурмистерського писаря, чимдуж кинувся нагору східцями, перестрибуючи через дві сходинки. Сходи привели його до іншої зали з великою кількістю дверей, він навмання відчинив одну й побіг далі крізь кімнати й зали. Позаду було чути кроки, хтось вигукував:

— Тримай його, щоб не втік!

У зброярні Тіурі на мить зупинився, потім схопив лук і сагайдак зі стрілами і побіг нагору вже іншими сходами. Поверхом вище він затримався біля вікна, щоб визирнути назовні. Вікно виходило на ринкову площу. Серед натовпу він побачив чимало воїнів: «Чотири. шість... двадцять! Вони шукали Паккі! О, хоч би він зміг утекти!»

Знизу почувся гамір, і Тіурі швидко пішов далі, намагаючись ступати якомога тихіше. Тепер він знав, що робити!

Ще одні сходи нагору, ще одна, так само розкішно обставлена зала, коридори, кімнати. Нарешті, відчинивши важкі вхідні двері, він потрапив до кімнати з високими вузькими вікнами й ще одними дверима в глибині, зупинився й подумав: «Усе, тепер без зволікань. Рано чи пізно вони знайдуть мене».

Тіурі оглянув кімнату, двері, через які увійшов, замкнув на засув. Інші двері вели до маленької кімнатки без виходу, їх він залишив відчиненими, а до замкнених дверей присунув стола й подумав: «Сподіваюся, що вони знайдуть мене не одразу. Та ще їм доведеться й потрудитися, щоб сюди увійти!» Він сів на підлогу так, щоб бачити двері й вікна, поклав поряд лук і стріли і дістав листа.

Час настав. Юнак мусив його прочитати й знищити, аби вороги не дізналися, про що в ньому йдеться.

3. Лист

Тіурі подивився на лист. Тільки одну з трьох печаток було не пошкоджено. Він згадав, як минулого разу збирався також прочитати листа, замкнувшись у кімнаті. Але тепер обставини були геть інакшими.

Тіурі зламав останню печатку й розгорнув листа. Він так хвилювався, що літери танцювали перед його очима, не складаючись у слова. Тіурі замружив, потім знову розплющив очі й почав читати. Він упізнавав букви й бачив, як з них складаються слова, але, коли прочитав листа від початку до кінця, так і не зрозумів, про що в ньому йшлося! Повідомлення було закодоване або написане мовою, якої він не знав. Єдине слово, яке йому було відомо і трапилося десь напівдо-розі: Унавен. Певний час Тіурі, вдивляючись у букви, відчував розчарування від того, що таємниця так і залишиться для нього нерозкритою.

Кроки й голоси за дверима лякали його. Щоб знищити листа, треба було швидко вивчити його напам’ять, а це нелегко, бо він не розумів змісту написаного. Тіурі взявся до справи, дослухаючись упіввуха до того, що відбувається за дверима. Він почув, як хтось наблизився до дверей і відійшов. Тоді юнак цілковито зосередився на листі, повторюючи про себе кожне слово. Час від часу він заплющував очі й повторював напам’ять цілі речення. Він не знав, скільки минуло часу, але таки вивчив того листа напам’ять. І тут подумав, що мусить запам’ятати точно, як пишуться слова, аби при нагоді все записати; зрештою, могло статися, що він вимовляв слова неправильно.

І тут його знову налякав гамір за дверима. Хтось намагався відчинити двері, потім крикнув:

— Там є хто-небудь?

Тіурі принишк.

— Дивись-но, двері замкнено, — сказав той самий голос. — Піди та принеси ключа.

У Тіурі лишалося декілька хвилин, він знову повторив увесь текст, аж тут у замку брязнув ключ, та двері, зрозуміло, не відчинилися.

— Хто там?! — знову вигукнули за дверима. — Відповідай!

Тіурі мовчав.

Бурмотіння під дверима, потому кроки, що швидко віддалялися.

Тіурі вкотре повторював текст листа, аби переконатися, що добре його запам’ятав. Потім підійшов до каміна, там лежало кілька дровенят. Він дістав кремені з торбини Арданвена, які відтоді завжди мав при собі, кресонув ними, висік вогонь і підпалив листа, тримаючи його в руках, доки полум’я не обпекло пальці. Потім зібрав попіл, розтер його в долонях і здув. Тепер від листа нічого не лишилося, окрім загадкових слів, що зберігалися в його пам’яті. Тіурі загасив вогонь і зітхнув. З листом він упорався, тепер залишилося самому вибратися звідси.

— Відчиняй! — почувся за дверима інший голос. — Ну ж бо, впусти нас!

Тіурі завмер.

— Бери сокиру, рубай двері!

Тіурі впізнав голос бурмистра й закричав:

— У мене лук і стріли! Я вб’ю кожного, хто переступить цей поріг!

За дверима запанувала тиша. Проте лише на мить.

— Ламайте двері! — наказував бурмистер. — Вперед, боягузи, вперед!

Бурмотіння й перешіптування.

— Я попередив! — вигукнув Тіурі. — Кожного, хто увійде, уб’ю на місці!

Він натягнув тятиву лука й приладнав стрілу, питаючи себе, чи справді зможе вистрелити в людину.

— Так, зможу, — прошепотів він зі злістю. — Вони заслужили!

— Що все це означає? — заговорив за дверима бурмистер. — Як тобі спав на думку такий жорстокий план, юначе? Чому ти зачинився й погрожуєш убити нас? У чому причина такої дивної, щоб не сказати гірше, поведінки?

Тіурі змовчав. «Не сперечатимуся з ним», — подумав він.

— Я нічого не розумію! — кричав тим