Ребекка Куанг - Макова війна, Ребекка Куанг

Щойно Жинь висловила обурення за те, що її замкнули, вона вирішила, що найкраще просто зачекати. Вона віддана Імператриці. Вона гарний солдат. Інші майстри з Сінеґарда заступляться за неї, навіть якщо цього не зробить Дзюнь. Поки вона при здоровому глузді, їй нічого боятися. Вона хвилювалася, хоча це й було абсурдним, що якщо й матиме проблеми, то через володіння опіумом.

Принаймні її не тримали ізольовано. Жинь зрозуміла, що відвідувачі могли вільно ввійти до підвалу. Це вона не могла вийти.

До неї часто навідувалася Нян, але вона була небагатослівна. Коли Нян усміхалася, то вимучено. Її рухи були апатичними. Жинь намагалася її підбадьорити, та Нян не сміялася. Вони годинами сиділи поруч, прислухаючись до дихання одна одної. Нян була приголомшена горем, а Жинь не знала, як її втішити.

— Мені також бракує Жабаня, — якось сказала Жинь, але Нян лише розридалася й пішла.

З іншого боку, Жинь із нетерпінням чекала Кітая. Він намагався приходити якомога частіше, однак його постійно відкликали для операцій.

Краплина за краплиною Жинь дізнавалася, що сталося після битви. Коли Федерація була вже за крок від захоплення Сінеґарда, Жинь убила їхнього генерала. Це, а також прибуття Третього підрозділу, переломило хід битви на їхню користь. Федерація на якийсь час відступила. Кітай сумнівався, що вона повернеться найближчим часом.

— Коли прибув Третій, усе закінчилося швидко, — сказав він. Одна його рука була підв’язана, але він запевнив Жинь, що то лише незначне розтягнення. — Добряче прислужилося… Ну, ти знаєш. Федерація розбіглася від страху. Гадаю, вони злякалися, що в нас ще є спірлійці.

Жинь сіла.

— Що?

Кітай розгубився.

— Ну а хіба ти не спірлійка?

Спірлійка? Вона?

— По всьому місту тільки про це й говорять, — сказав Кітай.

Жинь відчувала його збентеження. Розум Кітая працює вдвічі швидше за розум звичайної людини, а його допитливість ненаситна. Він мусив знати, що вона зробила, хто вона й чому не розповіла про це йому.

Але Жинь не знала, що йому сказати. Вона не знала себе.

— І що кажуть? — запитала вона.

— Що в тобі пробудилася нестямна жага крові. Що ти билася, немовби одержима ордою демонів. Що генерал бив тебе знову й знову, простромив вісімнадцять разів, а ти продовжувала рухатися.

Жинь простягла руки.

— Жодної колотої рани. То був усього лише Неджа.

Кітай навіть не всміхнувся.

— То це правда? Оскільки тебе замкнули тут, то, мабуть, таки правда.

Отже, про полум’я Кітай не знав. Жинь подумувала розповісти йому, однак вагалася.

Як вона мала пояснити шаманізм Кітаю, настільки переконаному у власній раціональності? Кітай є взірцем модерністської думки, яку зневажає Дзян. Атеїст і скептик, він не стерпить викликів своєму світогляду. Подумає, що вона з’їхала з глузду. А вона була надто виснажена, аби сперечатися.

— Я не знаю, що трапилося, — зізналася вона. — Усе було немовби в тумані. І я не знаю, хто я. Я сирота війни. І родом могла бути звідки завгодно. Я можу бути ким завгодно.

Схоже, Кітая це не задовольнило.

— Дзюнь переконаний, що ти спірлійка.

Але як так? Жинь була ще немовлям, коли на Спір напали, а тому ніяк не змогла б вижити, коли всі інші загинули.

— Та Федерація винищила спірлійців, — сказала вона. — Ніхто не вижив.

— Алтань вижив, — зауважив Кітай. — Ти вижила.

Студенти Академії постраждали в бою значно дужче, аніж солдати Восьмого підрозділу. Заледве половині їхнього класу вдалося пережити бій, і більшість із них мали незначні поранення. П’ятнадцятеро їхніх однокласників загинули. Ще п’ятеро були в критичному стані у військовому шпиталі Еньжо, і їхні життя висіли на волосині.

Серед них і Неджа.

— Сьогодні в нього третя операція, — сказав Кітай. — Лікарі не знають, чи він її переживе. І навіть якщо й виживе, невідомо, чи зможе битися. Кажуть, алебарда простромила його живіт наскрізь. І що в нього пошкоджений хребет.

Жинь відчувала полегшення вже від того, що Неджа не загинув. Їй і на думку не спало, що альтернатива може виявитися ще гіршою.

— Сподіваюся, він помре, — раптом промовив Кітай.

Приголомшена Жинь глянула на нього, але Кітай продовжив:

— Якщо вибирати між смертю чи довічним каліцтвом, сподіваюся, він відбудеться легшим. Неджа не зможе жити, не маючи змоги битися.

Жинь не знала, що й сказати на це.

Перемога нікарців виграла їм час, але не гарантувала міста. Розвідка з Другого підрозділу доповіла, що Федерація відправила підкріплення через мале море, доки головні сили наступу чекали на його прибуття.

Коли Федерація атакує вдруге, нікарці не зможуть утримати місто. Сінеґард повністю евакуювали. Імперську бюрократію перенесли до столиці воєнного часу Ґолінь Ніїс, а це означало, що безпека Сінеґарда вже не була пріоритетною.

— Академію ліквідовують, — сказав Кітай. — Нас усіх розподілили по підрозділах. Нян відправили в Одинадцятий, Венку — в Шостий, у Ґолінь Ніїс. Неджу нікуди не відсилали, доки він… Ну, ти знаєш, — Кітай замовк. — Учора я отримав наказ долучитися до Другого. Молодшим офіцером.

Кітай завжди мріяв вступити до цього підрозділу. За інших обставин його можна було б привітати з таким наказом. Але тепер святкування видавалося недоречним. Та Жинь усе одно спробувала.

— Це чудово. Ти ж саме туди й хотів, правда?

Кітай знизав плечима:

— Солдатів катастрофічно бракує. Про престиж уже не йдеться. Людей почали набирати просто в селах. Але буде добре служити під командуванням Ірдзяха. Я вирушаю завтра.

Жинь поклала йому руку на плече.

— Бережи себе.

— І ти також, — Кітай відкинувся назад, спершись на руки. — Маєш якісь міркування щодо того, коли тебе звідси випустять?

— Тобі відомо більше за мене.

— До тебе так ніхто й не прийшов поговорити?

Жинь похитала головою.

— Після Дзюня ніхто. Дзяна вже знайшли?

Кітай співчутливо глянув на неї, й вона знала відповідь ще до того, як він заговорив. Відповідь була такою ж, як і багато днів до того.

Дзяна ніде не було. Він не загинув, просто зник. Після завершення бою про нього ніхто не чув. Руїни східної стіни ретельно обшукали, прагнучи знайти тих, кому вдалося вижити, але там не було ані сліду майстра вірувань. Вони не мали ані доказів його смерті, ані бодай якоїсь зачіпки, надії на те, що він вижив. Дзян немовби розчинився в порожнечі, яку сам же й прикликав.

Після того як Кітай разом із Другим підрозділом вирушив до Ґолінь Ніїс, до Жинь уже ніхто не приходив. Вона проводила час у сні. Тепер постійно хотілося спати, а надто після їжі, і коли вона засинала, сон був глибокий, без сновидінь. Жинь розмірковувала, чи не підмішували їй щось у їжу та напої. Чомусь вона була майже вдячна за це. Гірше лишитися наодинці зі своїми думками.

Жинь не була в безпеці тепер, коли їй вдалося прикликати бога. Вона не почувалася могутньою. Її замкнули в підвалі. Командири не довіряли. Половина її друзів помирали або вже загинули, майстер зник у порожнечі, а її саму замкнули заради її ж безпеки й заради безпеки всіх навколо.

Якщо це означає бути спірлійкою (якщо вона таки спірлійка), Жинь не знала, чи воно того варте.

Вона спала, а коли вже не змогла змусити себе заснути, скрутилася в кутку й заплакала.

На