Джулія Ромуш - Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш

Розділ 57. Андреа Танака.

Я проспала. Ще ніколи не хотілося на стільки сильно залишитися в ліжку. Тут було затишно, тепло і безпечно. 

 

А ці почуття я не відчувала ось вже кілька днів. Випадок на дорозі, вкрадена сумка, побачене в клубі та перепалка з цим ненормальним вчора ввечері. Занадто багато навалилося за останні кілька днів. Хоча б радувало, що цей псих відстав, і далі машини не зайшов. А то хто знає, може йому в голову прийшло б подарувати літак. 

 

Я валялася в ліжку так довго, скільки це було дозволено, а потім зі швидкістю світла збиралася в університет. Навіть дозволила собі дозволити таку розкіш як таксі. Якщо я стала так багато заробляти і якщо ця робота так само стала частиною мого стресу. 

 

Снідати вдома часу не було, тому я заскочила в булочну поруч з універом і взяла собі гарячу каву і... ні, не кебаб, а круасан. Спокушати долю більше не хотілося. 

 

Поглядаючи на час, я розуміла, що до початку занять залишилося всього кілька хвилин, тому пила і жувала на ходу, спритно ухиляючись від людей. І все б нічого, але моє везіння накрилося мідним тазом, коли я практично добігла до входу. Не вчасно подивившись під ноги й не помітивши що попереду йде хлопець, я врізалася йому в спину і впустила останній шматочок круасана. 

 

Чому це кажуть, що не можна перестрибнути колодязь на дев'яносто дев'ять відсотків? У мене це чудово виходить. При чому завжди. 

 

Я з сумом подивилася на свій сніданок, і не від того, що не наїлася, просто так набридло вже. Хоч би один день пройшов без того, щоб забризкали, образили, відібрали, упустили й так далі за списком. 

 

- Що за... - почула я обурений голос хлопця і перевела очі з булки на симпатичного блондина, - ааа...еее... ти як? Тобі допомогти? - І ось так завжди! Ну, ти ж злився, так в чому проблема? Чому, як тільки ти мене побачив, то відразу язик в дупу засунув і почав бекати? 

 

- Все нормально, - мене розчаровували такі люди, - вибач, що налетіла.

 

- Та все нормально, - скуйовдив волосся хлопець і посміхнувшись підморгнув, - тепер я відчуваю себе винним за те, що ти втратила свій перекус. 

 

Мені навіть смішно стало в цей момент, але я лише криво усміхнулася і спробувала його обійти, тим самим даючи зрозуміти, що розмова закінчилася. Цьому придурку було б зовсім не шкода, якби на нього натрапила якась звичайна дівчина, то він би точно розплескав отруту. Але зі мною йому шкода. Як же дратували такі кадри. 

 

- Дай пройти, я на заняття спізнююся, - я знову спробувала його обійти, але він схопив мене за руку.

 

- Пішли, я тебе пригощу на великій перерві, - з його обличчя злетіла посмішка і тепер блондин був схожий на нахабного гордовитого придурка.

 

 - Пробач, але я з хлопцем ... - я не встигла закінчити свою думку, як мене перебили.

 

 - Ой, та гаразд, всі говорять про хлопця, але їх зазвичай немає, - і з кожним словом його посмішка все більше танула, а обличчя ставало кам'яним.

 

 - Ну звичайно, хлопці - це міф.  Ти зараз розгадав таємницю всіх дівчат, - і різко смикнувши руку, вирвалася і поспішила сховатися в натовпі.  Збігла по драбинці, і, відпивши трохи кави, щоб було зручніше маневрувати зі стаканчиком в руках, зробила крок до входу в університет.

 

 - Придурок, я через тебе каву пролила!  - Я не змогла стримати свій крик, після того, як зрозуміла, що пролила на себе напій через якогось придурка, який ходив колами біля входу.

 

 І поки я відтягувала светр від шкіри, щоб кава не в'їлася в майку або бюстгальтер, почула смутно знайоме: "Замазура, це знову ти?"...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно