Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

-Та ви їй всю спину порізали. - моє змерзле тіло тиснулося до дакона що пихав жаром. - Від вашого вбивства мене зупиняє тільки одне, ви самі скоро помрете.

-Досить.

Сама не впізнала свого голосу, стільки в ньому сили було. Дракон здивовано на мене глянув, а я в свою чергу пестила поглядом його риси, тільки поглядом, не дозволю рукам його торкнутися. Занадто багато я сьогодні побачила, для жодної відьми нашого роду любов не була благословенням, лише прокляттям. Чи то любов до чоловіка, чи до власної дитини. Я вже вирішила що віддам темряві, що мені зовсім не потрібно і тільки заважає.

-Відпусти мене.

Дракон прочитав у погляді моє рішення, не піду я з тобою, ні зараз, ні потім. Зараз я не зможу, а потім ти сам не захочеш.

-Василино, що ти задумала?

-Те що давно зробити мала, та все не наважувалася. - поклала долоню на груди дракона. -Іди, Дар.

Він стояв як скеля нерухома, в очах снігова буря, а на обличчі жодної живої емоції.

-Ні. Я піду тільки з тобою, щоб ти не задумала, не дам тобі цього зробити.

Тлен ще не до кінця відпустив мене зі своїх лап загребних, і темрява все ще клубочилася навколо серця, виморожуючи, вириваючи звідти почуття.

-Я не твоя дракон, і ніколи твоєї не буду.

Слова далися насилу, ніби щось заважало мені їх вимовити. Але дракон не слухав, чи просто не хотів почути. Вперто підтис губи і потяг до себе.

-Василино, ти ж життя моє. Я ж бачу що теж тобі не байдужий.

Гірка усмішка викривила мої губи.

-Пробач, але в коханках відьма ходити не буде, достатньо жінки в моєму роді настраждалися від вашого племені. Якщо не хочеш ділити життя давши обід і перед світлом, і перед пітьмою, йди зараз.

Дар смикнувся ніби від удару, вже щось сказати хотів та тільки передумав, стиснувши руки в кулаки і похмуро дивлячись на мене з висоти свого немаленького зросту. На обличчі дракона почали пробиватися лусочки, складаючись у химерний візерунок, що говорило про крайню міру сказу чоловіка.

-Що дивишся на мене? - губи розтягнулися в посмішці, знала що на вигляд вона весела і розсміялася на додачу, зовсім як мама колись, коли батько оголосив їй про своє весілля та запропонував місце жінки для душі. - Не хороша відьма як дружина? А що ж кликав тоді? Знав що обдуриш, а все одно манив за собою. - сміх обірвався, а посмішка повільно сповзла з лиця. - Іди, Дар.

-А якщо я запропоную тобі руку та серце?

Знову засміялася.

-Не потрібний мені твій ліверний набір. - підійшла впритул і тицьнула чоловіка пальцем у груди. - Мені свобода твоя потрібна, твоє повітря, твоє життя. А руку і серце можеш своїй другій дружині запропонувати, чи третій. Думав не знаю про ваш звичай більше однієї дівчини в сім'ю вводити? – я стала загинати пальці. - Одна на вимогу рідні, друга на вимогу боргу, третя на вимогу потреби. У вас у драконів навіть слова про кохання не сказано. І нехай цей закон застарів давно, але ніщо не заважає його знову відновити, чи не так? - я бешкетно йому підморгнула.

Дар все ще похмуро сверлив мене поглядом.

-Звідки ти це дізналася, Василина?

-Пам'ять предків має надзвичайну властивість, передає повністю всі знання. А мою кілька разів прабабку дракони втопили в болоті за те, що закохався в неї спадкоємець могутнього і великого роду, а ваш народ уже тоді відьом недолюблював сильно. Хто ж дозволить дівці без роду та племені увійти до сім'ї великих і благородних драконів, володарів небес. Тож не по дорозі нам з тобою крилатий.

Вже розвернулася щоб піти, бо весь цей час пролежала на землі в одній не надто чистій, та й досі мокрій сорочці, як мене наздогнало в спину.

-Я не відступлю, Василино. Ти моя.

-Для тебе ж гірше, драконе.

Не озираючись увійшла до хати. Тлен з пітьмою відступили, і мене трусило від емоцій що нахлинули — образа, агресія, а ще надія, що і справді одного разу зможу своїм дракона назвати, тільки своїм, бо ділити його ні з ким не збираюся.

На подвір'ї пролунав шум махових крил, і так само швидко стих. Він полетів, воно і на краще, не треба рвати і цькувати собі серце. Попереду ще ніч та знайомство з пітьмою.

Слідом у хату ввійшли Ганна з Кузьмою, і застали мене, обхопившу голову рукам намагаюсь не розплакатися, тут же кинулися заспокоювати.

-Та чого ж ти дівка ревеш? Твій він, давно твій, ось тільки сам зрозуміє і одразу до тебе прийде, ось побачиш.

Тільки ці слова зовсім не заспокоїли, а навпаки ще в більший розпач занурили.

-Замовкни, Ганно, не бачиш тільки гірше робиш. У неї зараз сила вирує, тому й настрій по двадцять разів на день змінюватиметься.

Домовик обережно потяг мої руки убік.

-От знаєш, Василино, казав я тобі що нічого путнього з цієї витівки не вийде, і правий виявився. Та тільки нема часу шмарклі на кулак намотувати, за кордоном лісу некромант стоїть, армію нежиті нагнав що рубає ліс. Скоро захист спаде, Ганна нічого не каже, але я ж бачу. А тому часу в тебе зовсім мало, як тільки захист впаде, смерть за старою відьмою прийде, і тих хто поряд люттю своєю зачепити може. Ця стара від неї довго ховалася, навіть дар нікому не хотіла передавати щоб ненароком не померти завчасно.

Відьма рішуче перебила домовика.

-Досить її лякати, і так залякана. Скоро підеш до темряви, вийдеш за ворота, побачиш у лісі велику земляну нору, не бійся і сміливо спускайся туди. Запам'ятай одне — світла сила зазвичай випробування тліном і темрявою минає, а темна світлом нестерпним, а тому все що здасться тобі не насправді, не вір очам своїм, довіряй почуттям вони не обдурять. Коли випробування пройдеш, до тебе може сама Темрява з'явитися і попросити щось в обмін на дар, не погоджуйся віддавати пам'ять, кров та почуття. Навіть темряву часом обхитрити можна.

Стара відьма простягла мені банку з жуками-шкіроїдами.

-Ось, візьми. Це відкуп для рикул що ці нори копають, залишиш банку на вході в нору, тоді тебе ніхто не чіпатиме. - вона ще помовчала недобре дивлячись на мене, але все ж таки сказала. - Знаю я що ти задумала, Василино. Так от моє слово, навіть не думай, себе занапастиш.