Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Варан 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Варан" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика / Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 89
Перейти на сторінку:
на дні, просто з цією роботою стаєш нервовим, підозріливим… Хапаєш серед ночі найкращих робітників, залякуєш, хочеш навіть катувати… Мовчи. Я сам знаю, що Імперія так велика, що на дальніх її околицях люди нічого не чували про Імператора. Але на дальніх околицях маги народжуються вкрай рідко… Мовчи! Я знаю історію тієї божевільної чаклунки, ти сам мені її розповідав… Та замовкни ж ти, помовч хоч хвилину… Той, кого ти шукав… Знаєш, мені тепер не до тебе. Іди додому. Побачимося завтра.

І двері кабінету роз’їхались, запрошуючи.

* * *

Ліка кинулась йому на шию, притиснулась мокрим носом і заплакала. Невже вона мене кохає, подумав Варан, розчісуючи пальцями її довге світле волосся. Утім… після того, що з нею сталось, я єдиний, хто бачить у цій дівчині людину. Та хай би я був старий, як море, і потворний, як Підставка, вона однаково б тепер ридала, радіючи, що я повернувся…

– Чого ревеш, можна дізнатись? – спитав він сварливо. – Я працюю, зрозуміло? Замість ревти ходімо краще поплаваємо…

Він звелів увімкнути всі фонтани й водоспади. Морська вода розгорнулась пір’ям і химерними солоними квітами, і Варан ожив. Пірнув на гладеньке біле дно, підняв на поверхню дзеркальну мушлю й примусив Ліку зазирнути в неї:

– Бачиш, яка? Найвродливіша…

Ліка мигцем на нього зиркнула, і Варан раптом зрозумів, як це – читати чужі думки. Ліка подумала в цю мить, що коли б не знаменита ця краса – залишитися б їй удома з батьками, узяти шлюб і ніколи не знати смаку «солоденького молока»…

Варану розхотілося купатись.

Він одягнувся й поснідав – точніше, звелів убрати себе й нагодувати. Потім поїхав у канцелярію і дуже здивувався, заставши писців на місцях, – у повній тиші й зосередженості вони виконували кожний своє завдання. За нічними подіями він зовсім забув учорашнього лускуна – а писці не забули. Шелестів папір, ледь чутно поскрипували грифелі, жодна голова не піднімалась, щоб роззирнутись чи перемигнутись із сусідом…

«Напевне, я перестарався», – із каяттям подумав Варан.

Він походив по власному кабінету, потім кинув усе й поїхав до знайомого чиновника, що завідував ремісницькими кварталами столиці.

– Не зрозумів, – сказав той, коли Варан, мружачись від ніяковості, виклав своє прохання. – Ти витурити її хочеш? На вулицю?

– Ні, – сказав Варан. – Мені треба, щоб у разі моєї раптової смерті вона не пішла на корм саможеркам.

– А-а, – протягнув чиновник. – Це… та-ак. Ти що, збираєшся знагла померти?

– Не збираюсь, але… Ти пам’ятаєш, кому я служу?

Чиновник спохмурнів і нервово озирнувся на двері.

– Зробиш чи ні? – спитав Варан.

Чиновник смикнув головою:

– Постараюсь.

Варан подякував і вийшов, і вже на вулиці зрозумів, що мимоволі ввів чиновника в оману. Слова «кому служу» той сприйняв як погрозу, тоді як Варан усього лише хотів пояснити, що життя його традиційно висить на тонкій волосині…

Чиновницькі квартали розміщувались у надземній частині. Варан вирішив пройтись під небом хоч декілька хвилин – таки краще, аніж дожидаючи відміряти кроками коридор, устелений кошлатою шкурою змії Хаа…

Не минуло й хвилини, як його наздогнали.

* * *

Пташиний майданчик нависав над містом, невидимий ізнизу через скельний виступ. На злітній дошці стояла повністю споряджена «крилата повозка», по кутах її завмерли чотири крилами, і непорушність їхню порушувало тільки тремтіння пір’я, що його куйовдив вітер.

Поряд походжала людина в довгому плащі з відлогою. Відлога падала їй на очі, лишаючи відкритими величезні вивернуті ніздрі.

– Немає часу, – сказав Підставка. – Слухай уважно. По-перше, ти летиш у Лісовий край із листом до тамтешнього намісника й з окремим листом до тамтешнього мага… Третій лист – тобі, прочитаєш по дорозі. Якщо старий Зигбам укладає з сином Шуу…

Ніздрі Підставки затремтіли.

– Я міг би дати тобі «шептуна»… Це блоха, саджаєш її у вухо й одразу розумієш, коли співрозмовник бреше. Але ти говоритимеш із магами, значить, цю штуку не вдасться приховати…

– Я маю прокрастись до бунтівників?

– Та що ти, простіше зараз скинути тебе з цієї скелі… Якщо серед них чаклун – тебе викриють миттєво.

– Але ми з вами підозрюємо Зигбама, а він…

– Помовч! «Ми з вами» нікого не підозрюємо, ми просто перевіряємо… одну річ. Провідавши Зигбама й Лісового намісника, ти полетиш на Кругле Ікло… Так, на Кругле Ікло! Привезеш мені всі тамтешні архіви. Аж до записок княжого лікаря, яку траву приймати від проносу. Ось четвертий лист – для князя Круглоіклівського. Із тамтешнім магом можеш взагалі не зустрічатись.

– Еге, – вимовив Варан.

– Не «еге»! – зненацька гаркнув Підставка. – Я знаю, смертю тебе лякати марно… Але якщо ти точно зробиш те, що я звелів, я розповім тобі все, що знаю про Блукаючу Іскру.

– Про… що?!

– Не про що, а про кого. Про Блукаючу Іскру, йолопе. Про Пічника, якого ти шукав… і продовжуєш шукати. Уві сні.

Варан дивився Підставці в ніздрі – більше не було куди дивитись.

– Лети-но. – Його Незрушність підштовхнув Варана до повозки. – Повернешся живим… віддячу. Лети!

І Варан підкорився.

* * *

«Крилата повозка» виявилась просторим, з усіма зручностями покаранням.

Величезна коробка мала власні трикутні крила. Вітер знай підхоплював повозку й ніс, даючи можливість відпочити запряженим у неї криламам. Повозка плавко скидала висоту; потім чотири ланцюги натягалися, крилами – а вони були дрібніші й витриваліші за верхових – тягнули щосили, трикутні крила повозки повертались майже сторч, і вона знову піднімалася над хмарами.

Можливо, горні з діда-прадіда, багаті й бундючні «до кричайчиного виску», з дитинства навчені подорожувати таким чином. Варан не мав звички. Його нудило. Ані м’яке ложе, ані вмивальник із чистою водою, ані солідний запас вина й харчів, ні зручне відхоже місце в дальньому куті повозки не могли зарадити його біді.

Він лежав на матраці зі зміїного пуху, нюхав ароматичну смолу, що її якась щира душа поклала в скриньку з продуктами, і з жахом думав про Підставчин лист. Листа належало прочитати в дорозі, прочитати й зрозуміти, чого хоче Його Незрушність від свого посла – але перед очима Варана мінялись місцями підлога й стеля, потилицю ломило, і шлунок знай піднімався до горла. У якому вигляді він постане перед князем Лісового краю, як подивиться на нього підозрюваний маг Зигбам?!

Безсонна ніч давалася взнаки, кусала за запалені повіки. Непогано було б заснути, надолуживши втрачене й скоротивши болючу подорож. Але Підставчин лист лежав оце тут, на круглому столику з високими бортами, і в ньому могло бути все що завгодно – смерть, воскресіння, пусті балачки…

Варан слабко потягнув за червону шворку. Шовкові половинки листа

1 ... 60 61 62 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варан"