Андраш Беркеші - Агент №13

щедрість, з якою Фокс, західний комерсант, наперед виплатив вартість номера в готелі.

— Може, ви й маєте рацію, — промовив Шалго, — але тепер йдеться про важливіше. — І він повторив йому наказ полковника. — Звичайно, допитуючи Салаї, не забудьте розпитати його і про Фокса. — Шалго раптом прикусив язик, відчувши, що Балінт може образитись: старий пенсіонер дає йому, майорові, вказівки у присутності підлеглих.

— Не сердься, — лагідно промовив він, — я не збираюсь давати тобі поради, ти й сам добре знаєш, що робити.

Він зніяковіло кивнув головою і вже попрямував до виходу, коли майор гукнув йому вслід:

— Ви не маєте бажання проїхатись зі мною у Веспрем? Гадаю, моя дружина була б рада…

— Дякую, не можу.

— Збираєтесь кудись в інше місце? Чи прийшли сюди, щоб тільки передати наказ шефа? — Він махнув рукою своїм співробітникам, щоб ті залишили його самого з Шалго.

— Власне, я збирався у Фюред і навіть хотів і вас туди виманити.

— А що там у Фюреді? — запитав майор, співчутливо глянувши у стомлене обличчя старого, яке немов зів'яло від пекучого сонячного проміння.

Шалго довго поправляв свій галстук.

— Просто я хотів глянути, чим так зацікавився Губер у Фюреді. Я запам'ятав, по якому сектору кладовища він ходив. Проте розмова з Гейзою Салаї тепер важливіша.

Балінт розсміявся.

— Диваки ми з вами! — сказав щиро. — Суб'єктивісти-диваки. Я схибнувся на Тіборі Сючі й Беаті Кюрті, а ви на Губері. Давайте поїдемо туди завтра вранці, гаразд?

Старий знизав плечима.

— Може, в цьому вже й не буде потреби. Якщо Губер передасть список агентів, тоді вирішаться всі проблеми.

Почувши голоси, що долинали з боку дачі Таборі, Ліза ввімкнула апаратуру й аж затрусилася від хвилювання. Ой лишенько! І саме тепер, коли вона тут одна! З розмови між Герцогом і Губером було ясно, що Губер у небезпеці. «Репортер» прийшов, щоб покінчити з ним. А Шалго немає вдома! Вона сама умовила його поїхати у Фюред, сказавши:

— Не барися, любий. Мені не подобається, що Бланка пішла до лікаря Гайду. Наскільки мені відомо, Гайду тепер за кордоном.

— А ти сказала про це Бланці?

— Ні, вона сама сказала, що до обіду розмовляла з ним по телефону.

А розмова у репродукторі дедалі загострювалась: «Не втрачайте здорового глузду, Вальтер. Ми ж не самі». «Самі, Губер, самі. Я б навіть сказав — самотні». «А сусіди?». «Дурниці. Хай. вони вас не хвилюють. Встаньте. Обійдіть кругом стола. Ось так, досить. Стійте. Тепер вийміть усе з кишень. Хутко. Піджак зніміть і покладіть на стіл».

Щось треба придумати. Не можна втрачати самовладання. Бувала ж вона й не в такій халепі. А що, як Губер уже встиг скласти список агентів? Варто цьому списку потрапити до рук Герцога, і він негайно усуне Губера. А цьому треба перешкодити. Але як? Шалго, певно, вже б щось вигадав. Хоч би пістолет був, тоді б вона підкралася непомітно і застрелила Герцога.

Ліза розгублено дивилась на магнітофонну бобіну, що повільно розкручувалась, та на миготливий зелений вогник індикатора. Раптом вона згадала про Домбаї. «О боже, хоч би він був зараз у себе!», — промайнуло в гадці. І вона тремтячою рукою набрала номер.

— Підполковник вийшов кудись, — відповіла секретарка. — Що? Заждіть, я пошукаю його.

Спливали хвилини, які здавалися вічністю. Ліза напружено вслухалася в розмову, радіючи, що Герцог іще не збирається стріляти. Нарешті в телефонній трубці почувся знайомий голос Шандора:

— Що трапилося, Лізо?

Пошепки, ніби боячись, що Губер та Герцог зможуть її почути, вона розповіла Домбаї про те, що сталося.

— Зараз я підсилю звук, — сказала вона, — і прикладу до репродуктора трубку. Тепер чуєте розмову, Шандоре?

— Чую. Добре чую.

— То кажіть хутко, що мені робити!

— Заждіть ще трохи, Лізо.

«Шкода тільки, що ви вже не прочитаєте моєї книги». Домбаї почув у телефонній трубці якийсь стук і шум, схожий на те, ніби там перекинули стільця.

— Як ви гадаєте, Лізо, що там сталося?

— Не знаю… Може, вони б'ються.

«Не люблю, коли на мене кидаються, — почувся голос Герцога. — І не намагайся повторити, Губер. То все марно…»

— Якщо не помиляюсь, Губер дістав стусана, — сказав Домбаї.

— Мабуть. Ну, то що ж мені робити?

— Спокійно, Лізо, спокійно. Хай ще трохи побалакають. Може, почуємо щось цікаве. Магнітофон у вас підключений до мікрофона?

— Так.

«Ви зрадили. Ось тут докази».

«Я ж кажу, що все вам поясню».

«Виходить, що я була права, — подумала Ліза. — Губер порвав із ними. Але, якщо Герцог розповів про нього правду, він усе ж таки негідник. А втім, важко повірити, щоб Губер убив власну дружину».

«І код ви теж розшифрували, бавлячись?»

«Мусив розшифрувати».

«Скільки вам за це пообіцяли?»

Знову почулися удари.

— Нашого друга б'ють, — сказав Домбаї. — У вас в зброя, Лізо?

— Немає.

— В такому разі треба вигадати щось інше. Що там у вас, гроза?

— Так, — відповіла Ліза, глянувши у вікно. — Гроза з бурею. Ще й град завбільшки куряче яйце.

«Підійдіть до радіатора, загляньте за нього».

«Я не мав сумніву, що вигадаєте щось».

«Загляньте за радіатор!»

— Алло, Лізо!

— Я слухаю.

— Чи знав Губер, що в нього в кімнаті встановлено апаратуру?

— Виходить, знав.

— Скажіть своєму Ерне, що за це його по голівці не погладять.

— Ерие про апаратуру не знає. Це я її встановила за радіатором.

— Все одно погано, Лізо… Алло… що трапилося?

— Герцог, мабуть, відірвав мікрофон.