Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

глянь, так, це Він. На роздоріжжі стоїть добрий Бог. Він вкаже тобі шлях…» — заспівала Клаудія. — Класна пісня!

— У тебе такий гарний голос! — Зоська була приголомшена цим новим відкриттям.

— Голос, може, і гарний, але щоб сказати щось розумне, то із цим вже, на жаль, гірше… — іронізувала Агата.

— Ой, дивіться на неї, майбутня нобеліантка! — Клаудія штурхнула Агату в бік, зовсім не ображаючись. — Зате ти щось скажеш — як зав’яжеш!

— Такий у мене талант, немає ради!

— В обох такий талант, що з вами витримати годі. Тільки й знаєте, що сваритеся, — не змовчала Зоська.

— Ми не сваримося! — заперечила Агата.

— Аж ніяк, — цього разу Клаудія на диво не заперечувала.

— А що ж ви робите?

— Це в нас такий дружній обмін думками.

— Ну, а я от зовсім по-іншому розумію дружбу! — набурмосилася Зоська.

— Із нас трьох щось про дружбу знає тільки Клаудія, — мовила Агата.

— Я?! Та ти що!

— Ані в мене, ані в Зосі не було подруги, яка б робила нам рекламу в інтернеті.

— Ну, ти мені точно не заздриш! — відрубала Клаудія.

— А чого тобі заздрити? — пирхнула Агата.

— Бо ти про це так говориш…

— Вибач, але так є. Як ти могла дозволити так себе застукати?!

— А й справді! — підтримала Агату Зоська.

— Ні, ви лишень подивіться! Тепер ви удвох на мене накинетеся! — буркнула Клаудія.

— Ми? Ти що, здуріла? Ми тільки хотіли тобі сказати, щоб наступного разу ти отак не підставлялася під кулі.

— У жодної з вас немає хлопця, і ви не знаєте, як воно!

— Як воно що? — не зрозуміла Агата.

— Я не знала, що хтось це знімає.

— А де ви тоді були? — допитувалася Зоська.

— На вечірці.

— І будь-хто міг туди зайти? І ви не соромилися?

— Чого?

— Що вас хто-небудь побачить.

— Вона про таке не подумала, Зосю. Клаудія взагалі рідко думає. Я ж тобі казала.

— Адже це таке… Таке… — розгублена Зоська не могла підшукати відповідного слова, — …інтимне.

— Інтимне, інтимне, — передражнила її Клаудія, дедалі дужче роздратована. — Інтимне, як маєш хату. А коли не маєш, то й не перебираєш.

— Завжди можна перебирати. Це твоє життя і твоя інтимність.

— Побачимо, що буде, коли ти нарешті закохаєшся! — розлютилася Клаудія. — Але не в якогось красеня із твоїх мрій, як наш вчитель англійської, а в реального хлопця. І що ти йому тоді скажеш? «Вибач, котику, я потребую інтимності?»

— Саме так я йому й скажу! — кивнула Агата. — Треба трохи шануватися.

— То зарезервуй собі місце в монастирі, бо нічого з того не вийде. Кожному з них, кажу тобі, кожному потрібне лише одне. І якщо ти думаєш, що втримаєш хлопця без сексу, то ти дуже помиляєшся!

— Ну, а як же Марцін? — згадала Зося.

— Що значить «втримаєш хлопця»? Я не збираюся нікого втримувати!

— Я про те, що вже на другому чи третьому побаченні кожен починає тебе обмацувати.

— Бо ти йому дозволяєш!

— Може, Марцін не такий… А може й ні… Усі вони тільки й думають про секс.

— Ти, здається, теж? — поцікавилася Агата.

— А ти знаєш, чим це загрожує? — Зоська несподівано заговорила менторським тоном.

— Дайте мені спокій! Усе я знаю!

— Справді?

— Ну, ніколи під час місячних і всяке таке…

— Ти що, здуріла?! — жахнулася Зоська. — Що значить «ніколи під час місячних»?! Адже овуляція настає приблизно посередині циклу!

— О Боже! І хто тебе просвіщав?

— Ну, так, узагалі. Балакали з дівчатами…

— Твоє щастя, що ти досі не залетіла. Зрештою, вагітність це ще не так страшно. Є ж іще й СНІД… — страхала Агата.

— Ой, дівчата, ну, чого ви до мене причепилися?

— По-перше, ми вже одного разу врятували твоє прекрасне життя, і я не уявляю, що тепер доведеться бігати ще й до інфекційної лікарні. Клаудіє, від цього помирають! Зосько, скажи їй, бо я вже сил не маю!

— Тобі щось про запобігання вагітності й певним хворобам відомо?

Про таке Клаудія вперше чула. Дивилася на Зосю спідлоба, розлючена, що вони взагалі порушили цю тему.

— Нічого вона не знає. Така ніби досвідчена, а думає, що дітей лелека в капусті залишає.

— Добре тобі, у тебе батько лікар… — намагалася захищатися Клаудія.

— А в тебе, здається, мати медсестра? — не поступалася Агата.

— То й що з того? Йди сама з нею поговори, а вже про таке, то й мови не може бути.

— З моїм батьком про вагітність? То, може, ти собі з ним побалакай, бо я пас. Зрештою, для чого існують гінекологи, якщо ти вже так прагнеш дізнатися…

— Вона не прагне, вона вже все знає. Від дівчат… — кепкувала Агата.

— А звідки мені бабки взяти на гінеколога? — буркнула Клаудія.

— Ну, звісно, краще дитину народити в п’ятнадцять років або років у двадцять прокинутися якогось чудового ранку з ВІЛ.

— Припиніть, бо мене зараз знудить!

— Вислухай нас, — спокійно й тихо сказала Зоська. — Жодна з нас справді не має хлопця, це факт. Тут ти нас випередила. Я не знаю, як це робиться, бо я досі дівчина. Може, я тобі й заздрю, бо ти через це вже пройшла, але по-перше, ніколи в житті я не зроблю цього при людях, по-друге, якщо в чомусь сумніватимусь, а по-третє, із тим, кому я не довірятиму. Може, це й звучить по-старосвітському, але моя гідність має свою ціну.