Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 1

– Знайте, хлопці: коли в госпіталі звільняють місце, ставлять нові ліжка, то це означає, що фронт незабаром рушить уперед. Тоді старих виписують, щоб було куди приймати нових. Перед наступом госпіталі мають бути вільні.

– Як же це так, ми тут самі залишимось?

– Чому самі? Вас четверо… Ну, мені пора. З кухні саме їдуть по продукти до фронтових складів, і я з ними подамся. Мабуть, до тих складів і наші приїжджають. Дорога може й довша, але певніша. Не мине й три дні, як я буду в своїй дивізії.

Переходячи від ліжка до ліжка, він нахилявся, обіймав кожного і цілував, лоскочучи пухнастими вусами, і Янекові здавалося, що очі в грізного сержанта раптом стали вологі. Але, мабуть, то тільки здавалося так, бо ось гвардієць випростався, став посередині палати, стукнув каблуками і підніс руку до шапки.

– Гвардії сержант Чорноусов готовий у дорогу. До побачення в Берліні.

– Напишеш нам?

– Напишу. І він пішов.

Єлень стояв біля вікна й дивився. Дятел, який уже звик до людей, швидко стукав дзьобом і, тільки зрідка повертаючи голову, позирав чорним, немов намистинка, оком і наче прислухався, що доповідає Густлік.

– Іде через двір. Грузовик уже стоїть… Сів… Поїхав…

Вони чули, як загуркотіла, рушаючи з місця, машина, але не могли її побачити, бо вікна знизу позамерзали.

За півгодини Єлень, лягаючи в ліжко, вилаявся: під простирадлом раптом йому щось почало муляти. Засунувши руку, вій витяг звідти маузер в дерев'яній кобурі.

– Видно, забув.

– Дурень, під твоїм простирадлом забув? – розсердився Саакашвілі. – Прочитай, там записка.

На аркушику було написано: «Подарунок чудовому стрільцеві». Ніхто не сумнівався, кому треба віддати зброю, і, хоч Янек іще не вставав, засунули пістолет саме йому в сінник – не дуже глибоко, так, щоб, повертаючи голову на подушці, Янек помітив, що там щось сховано.

Через тиждень, якось удосвіта, Шарик несподівано загавкав, потім зубами почав смикати ковдри. Всі прокинулись. І тоді почули, що земля здригається, що десь здалеку, стеля чись понад самим снігом, до них котиться низький могутній гуркіт. За хвилину у вікнах задзвеніли шибки.

Надворі почало світлішати.

На конверті було чотири прізвища. Чотири чи три. Щодо трьох -то це річ ясна: Саакашвілі, Єлень, Кос. От тільки хтозна, як вважати слово «Шарик» – ім'я це чи прізвище? А проте лист, без сумніву, було адресовано їм усім.

«Дорогі мої!

Те місце, яке ми разом захищали в серпні, було добре підібрано. Ми ще раз переїхали через Віслу по тому самому мосту. Поля і ліси тепер в снігу, їх важко впізнати, але серце мені билося дужче. Власне, звідти ми вирушили на столицю, а потім далі_ й далі.

Бригада брала участь у боях за велике місто над річкою, але ворог захищав його тільки ар'ергардами. На аеродромі ми захопили тридцять літаків, які не встигли піднятися в повітря. Звідти повернули на захід, піхота з ходу прорвала лінію ворожої оборони, а ми просунулися в ту щілину, мов у прочинені двері, і навальним танковим рейдом захопили ще одне місто. То були важкі бої. Коли повернетесь – не дорахуєтесь ще кількох знайомих.

Тепер нам докучає холод. «Рудий» гріє нас мотором, але й він часом стомлюється, а на броні в нього дедалі більше шрамів.

Екіпаж у мене добрий, усе молоді хлопці, які закінчили танкове училище. Але, між нами кажучи, по секрету признаюся вам, що я жду тієї хвилини, коли ми знову будемо разом.

Стоїмо тепер в обороні, як резерв. Сьогодні свято Червоної Армії. Організовано зустрічі, дали трохи горілки. Мої хлопці пішли, а я залишився в «Рудому» і пишу оце вам при світлі ремонтної лампочки, на твоєму, Янеку, сидінні, в куточку, бо тут найзатишніше.

Дірку в броні, яку пробив снаряд, залатали зсередини товстою плитою. Краї приварили, і це місце скидається на загоєну рану, від якої лишився великий шрам.

Мабуть, і ви вже скоро одужаєте. Не баріться з відповіддю, бо й мені хочеться знати, і гецерал часто запитує, що з вами.

Я ношу Янекові теплі рукавиці. Вони добре мені служать. Є в мене трофейна ватянка – буде нова постіль Шарикові, бо стара зовсім згоріла. Кінчаю, бо пальці мерзнуть і дубіють. Завтра буде ясний сонячний день, температура близько мінус 5° С, часом хмарно (в другій половині дня до однієї чверті).

Сердечно обіймаю вас, хлопці, а Шарика чухаю за вухом, поки що тільки в думках, але скоро це буде, певно, і насправді.

Василь».

Лист ішов десять днів, танкісти одержали його на початку березня. Прочитали його вголос уранці, зараз же після снідання, а потім виривали його один одному в рук, бо кожному хотілося побачити ще раз на власні очі. Шарик думав, що то забава, і, стаючи на задні лапи, теж намагався схопити папір зубами.

Жили вони тепер в іншому місці, у маленькій кімнатці під дахом, їх перевели сюди наприкінці січня, щоб звільнити місце для важкопоранених, які прибували прямо з фронту. Ледве поміщалися в тій кімнатці. Янекове ліжко було коло вікна, а двоє інших стояли одне на одному, у два поверхи, – збоку. На верхньому розмістився Єлень, який доводив, що там йому зручніше і що, крім того, він повинен тренувати ноту, щоб вона діяла так само справно, як і раніше.

Пташки скоро помітили цю зміну ситуації і щодня провідували танкістів. Шарик, спираючись передніми лапами на підвіконня, зацікавлено дивився на них, лякаючи синиць. А дятел не боявся, і тільки іноді, коли Шарик надто близько підсувався носом до шибки, він раптом тріпотів крилами і грізно бив дзьобом у віконну раму, відганяючи собаку.

У той день, коли прийшов лист, небо було ясне, блакитне, сонце добре пригрівало крізь шибки. Весною важко сидіти вдома, отож Єлень перший подався на кухню рубати дрова для зарядки і ще для того, щоб підтримати добрі стосунки з кухарем. Потім Григорій пішов у ліс, щоб на самоті поспівати.

– Ко-оли я співаю, – казав він, – то не заїкаюся.

А втім, заїкався він щораз рідше, тільки тоді, коли хвилювався або хотів щось дуже швидко сказати.

Прийшла Маруся і почала, як це робила щодня, масажувати Янекові ліву руку від плеча до пальців. Шкіра на руці була світла, як у прачок, трохи зморщена. Вся рука схудла, стала тонка – сили поверталися поволі. Маруся робила масаж, а Янек тим часом розповідав їй, як він жив у Гданську, як вчився у школі, про