Жюль Верн - 20 000 льє під водою

замовк, поринувши у роздуми. Та я ні на мить не сумнівався, що він намагається вирахувати, скільки ж найпростіших організмів може помістити на площі сорока квадратних миль, якщо довжина кожного з них становить одну п'яту міліметра. А я просто дивився на цю воду і радів життю.

Ще декілька годин «Наутилус» розсікав своїм хвилерізом води молочного моря. Я зауважив, що ми рухаємося майже безшумно, так, начебто наше судно пливло по водоверті двох зустрічних течій, які часом утворюються в бухтах.

Близько півночі море стало звичайним. Цей перехід був дуже різким. Але за кормою, аж ген до лінії небокраю, небо, відбиваючи білизну вод, здавалося, було освітлене відблиском північного сяйва.

Розділ другий

Ще одне запрошення капітана Немо

Двадцять восьмого січня, опівдні, «Наутилус» виплив на поверхню. На заході за вісім миль від нас ми побачили землю. Спершу показалися гірські вершини: хаотичне нагромадження гірських хребтів, які, залежно від освітлення сонця, мали різні відтінки: жовті, бузкові, сірі. Окремі гірські шпилі вивищувалися на дві тисячі футів. Тільки-но було встановлено координати нашого місцеперебування, я збіг у вітальню і відшукав цю точку на мапі. Ми були поблизу берегів острова Цейлон — перлини південної окраїни Індійського півострова.

Я поквапився до бібліотеки з надією знайти книгу, де можна було б довідатися про цей острів, який вважається найродючішим на всій земній кулі. Я знайшов працю Сірра «Цейлон і сингалези» і, повернувшись до вітальні, перш за все ознайомився зі статистичними даними, що стосуються Цейлону, який у давнину мав багато різних назв. Острів Цейлон лежить між 5°55′ і 9°49′ північної широти і 79°42′ і 82°4′ довготи на схід від Гринвіцького меридіана. З півночі на південь він простягається на двісті сімдесят п'ять миль, зі сходу на захід — не більше ніж на сто п'ятдесят миль; його площа становить двадцять чотири тисячі чотириста сорок вісім квадратних миль, інакше кажучи, трошки менша за площу Ірландії.

Поки я збирав дані про Цейлон, до вітальні увійшли капітан Немо і його помічник. Капітан поглянув на мапу, а потім, обернувшись до мене, сказав:

— Острів Цейлон славиться перловими промислами. Чи не бажаєте ви, пане Аронаксе, побувати на місці вилову перлівниць?

— Радо б там опинився!

— Гаразд. Це неважко влаштувати. Але майте на увазі: ми побуваємо на місці виловлювання перлів, однак не побачимо ловців. Адже сезон ще не розпочався. Та це не важливо. Я накажу взяти курс на Манарську затоку, ми прибудемо туди вночі.

Капітан Немо сказав щось своєму помічникові, і той вийшов із вітальні. За декілька хвилин «Наутилус» знову занурився у свою рідну стихію: манометр показував, що судно йшло на глибині тридцяти футів.

Схилившись над мапою, я почав шукати Манарську затоку і знайшов її на дев'ятій паралелі, поблизу північно-західних берегів Цейлону. Ця затока утворюється довгастою лінією маленького острова Манар. Щоб потрапити туди, треба було обігнути західний берег Цейлону.

— Пане професоре, — звернувся до мене капітан Немо, — перли шукають у Бенгальській затоці, в Індійському морі, в Китайському і Японському морях, як і в морях Південної Америки, в Панамській і Каліфорнійській затоці, але основні промислові райони морських перлів зосереджені саме тут, поблизу Цейлону. Ми майже прибули, щоправда завчасно. Перші шукачі перлів з'являються у Манарській затоці не раніше першого місяця весни. Десь до середини березня тут збирається зо три сотні суден, і вони протягом місяця виловлюють перли. Їхній промисел досить прибутковий.

На кожному судні по двадцять осіб: десятеро веслярів і десятеро водолазів. Водолази працюють у дві зміни. Вони опускаються під воду, тримаючи між ногами важкий камінь, який випускають, досягнувши глибини дванадцяти метрів. Веслярі витягують камінь, прив'язаний до мотузки, на борт.

— Наскільки я розумію, первісний спосіб вилову перлів досі практикується?

— На жаль, так, — сказав капітан Немо, — хоча ці перлові скарбниці належать найбільшій промисловій країні у світі — Англії, вона отримала право власності на них за Ам'єнською угодою 1802 року.

— І все ж мені здається, що ваші удосконалені скафандри стали б у нагоді в їхньому ремеслі.

— Авжеж! Бідолашні шукачі перлів, вони не можуть довго перебувати під водою. Максимум — п'ять хвилин, якщо вірити англійцю Персівалю, який у своїй «Подорожі на Цейлон» згадує одного унікального кафра, що встановив саме такий рекорд перебування людини під водою. Але мені особисто це здається малоймовірним. Я знаю, що окремі водолази залишаються під водою п'ятдесят сім секунд, а най-витриваліші навіть вісімдесят сім секунд, але їх не так багато! У цих нещасних, коли вони повертаються на борт, з вух і з носа витікає вода, зафарбована кров'ю. Гадаю, середня тривалість перебування водолаза під водою — тридцять секунд. За цей короткий час вони мусять зібрати у сітку перлівниць, усіх, що трапляться їм під руки! Зазвичай водолази помирають рано, мало хто з них доживає до старості. А точніше, вони дуже швидко старіють: спочатку погіршується зір, очі гнояться, тіло вкривається гнійними виразками, і вони часто помирають під водою від крововиливу в мозок.

— Водолаз, — підсумував я, — не найкраща з професій. І все це заради вдоволення жіночих примх. Цікаво, капітане, скільки мушель може виловити за день одне таке судно?

— Приблизно від сорока до п'ятдесяти тисяч. Подейкують, що у 1814 році англійський уряд організував таку ловлю за державний рахунок, і ловці за двадцять днів здобули сімдесят шість мільйонів мушель перлівниць.

— Мені здається, що така праця добре оплачується?

— Вони заробляють дуже мало, пане професоре. В Панамі водолаз, що виловлює перлівниць, має не більше долара за тиждень. Ставка — су за мушлю, в якій є перлина. А скільки виявляється порожніх перлівниць!

— По одному су!..Та їх же обдирають! Це огидно…

— Отже, пане професоре, — сказав капітан Немо, — ви разом зі своїми товаришами побуваєте у Манарській банці. Якщо вам поталанить, то застанете там якогось нетерплячого шукача перлів і ознайомитеся з технікою цього промислу.

— Так, капітане.

— Так, кажете? Пане Аронаксе, а ви не боїтеся акул?

— Чи не боюся я акул?

Це запитання було дивним, адже мені здається, що всі бояться акул.

— Ну, то як щодо акул? — перепитав капітан Немо.

— Гадаю, що не здивую вас, коли скажу, що не встиг призвичаїтися до цієї породи риби.

— А ми до них уже звикли, — сказав капітан Немо. — З часом звикнете і ви. До того ж ми будемо озброєні, і, якщо випаде нагода, пополюємо на якусь необережну акулу. Знаєте, полювати на акул надзвичайно цікаво… То ж до завтра, пане професоре. І раджу прокинутись раніше, ніж зазвичай.