Жюль Верн - 20 000 льє під водою

похилі площини, які завдяки внутрішнім важелям могли лягати скісно до ватерлінії. Це давало змогу опускатися на глибину двох, а то й трьох кілометрів нижче рівня моря. Незважаючи на це нам жодного разу не вдалося встановити граничної глибини Індійського океану, де навіть зонди завдовжки тринадцять тисяч метрів не досягали дна.[41]

Що ж стосується температури глибинних водних шарів, то термометр немов застиг на позначці чотири градуси вище нуля. Принагідно зазначу, що я помітив одну закономірність: температура поверхневих шарів води у прибережних районах завжди нижча, ніж у відкритому морі.

Двадцять п'ятого січня океан був абсолютно пустинним, і «Наутилус» увесь день плив на поверхні води, розсікаючи хвилі своїм могутнім гвинтом, з-під якого каскадами злітали в повітря бризки. Здалеку будь-хто прийняв би наше судно за гігантського кита. Я провів на палубі третину дня, вдивляючись у море. На видноколі — ні цяточки. І ось близько четвертої години дня показався пароплав, який ішов на захід від нас. Його рангоут деякий час ще було видно, але ми точно знали, що з такої відстані з пароплава неможливо побачити «Наутилус», який ледь-ледь виступає з води. Я подумав, що цей пароплав, можливо, належить пароплавному товариству «Пенінсулар енд Оріентл Компані», що обслуговує лінію Цейлон — Сідней, із заходом в Мельбурн і на мис короля Георга.

О п'ятій годині дня, незадовго до настання коротких тропічних сутінків, ми з Конселем спостерігали за видовищем, яке нас обох зачарувало.

Існує прекрасна тварина, зустріч з якою, за віруваннями древніх, є передвісником щастя. Аристотель, Пліній і Аппіан вивчали її смаки і особливості, а для того щоб її описати, застосували усі поетичні премудрості Греції і Риму. Вони її назвали Nautilus і Pompylius. Але сучасна наука не утвердила цих назв. Нині цей молюск відомий як «аргонавт».

Якби хтось у розмові з Конселем зачепив тему молюсків, то неодмінно дізнався б про молюсків, або м'якотілих, таке: вони поділяються на п'ять класів; клас головоногих молюсків складається з двох підкласів, двозябрових і чотиризябрових; тварини, які належать до підкласу двозябрових, це восьминоги — підводні хамелеони, здатні змінювати свій колір, каракатиці, кальмари, аргонавти; до підкласу чотиризябрових належить єдиний представлений у сучасній фауні рід наутилус. І коли б якийсь невіглас сплутав аргонавта, що має справжні присоски, з наутилусом, у якого прості щупальця, то він ніколи не завоював би поваги мого слуги.

Так от, назустріч нам плив цілий загін аргонавтів. Їх було багато сотень! Вони належали до роду Argonauta tuberkulata, що поширений в Індійському океані. Ці вишукані молюски пересувалися задом наперед за допомогою спеціального отвору, яким викидали воду під час видиху і вбирали її у себе під час вдиху. Вони мають вісім щупалець, шість із яких, тонкі і довгі, розстилаються по поверхні води, а два, округлі, напинаюся як вітрила. Я добре роздивився спіралеподібний завиток їхньої мушлі, яку Кюв'є цілком слушно порівняв з красивою шлюпкою. А й справді, цей молюск — справжній човен, недарма ж натуралісти з любов'ю називають його корабликом. Свій дім, мушлю, молюск будує з речовини, що виділяється двома його верхніми щупальцями, або руками; при цьому мушля і тварина не зростаються у жодній точці.

— Ніщо не заважає аргонавту покинути свою мушлю, — сказав я Конселю, — але він ніколи повністю не вилазить з неї.

— Так само, як капітан Немо, — резонно зауважив Консель. — Було б правильніше, якби він назвав своє судно «Аргонавт», або «Арго», як Ясон, а своїх товаришів — аргонавтами.

Аргонавти супроводжували «Наутилус» майже годину. Потім тварини чогось раптово злякалися. Усі «вітрила», немов за командою, миттєво були спущені, щупальця втягнулися у мушлю, тільця стиснулися, і уся аргонавтська флотилія щезла в глибині. Не пригадую з історії, щоб кораблі однієї ескадри маневрували з такою точністю.

Щойно це сталося, відразу ж зайшло сонце. Зненацька настала ніч. Якби людина вміла чуйно, як тварини сприймати природу! Повівав легенький вітерець, мережачи брижі на морській гладіні, а під кормою плюскалися хвилі…

Наступного дня, 26 січня, ми перетнули екватор на вісімдесят другому меридіані і вступили у води Північної півкулі.

Цього дня нас супроводжувала грізна армада акул. Тутешні моря кишать цими страшними рибами, тому-то й плавати тут небезпечно. Це були різні акули: з бурою спиною, білим черевом і п'ятьма (деякі сімома) рядами загострених по краях зубів у страхітливій пащі. Хижаки рвались у бій, вони люто кидалися на кришталеві ілюмінатори. Нед Ленд рвав і метав, він був розлючений не менше за хижаків. Він поривався на поверхню океану, щоб запустити свій гарпун. Найбільше йому хотілося загарпунити парочку розгніваних тигрових акул довжиною у п'ять метрів чи гладеньких акул, паща яких викладена зубами, немов мозаїкою.

Та ось «Наутилус» набрав повний хід, і навіть найпрудкіші акули залишилися далеко позаду.

Двадцять сьомого січня, при вході у широку Бенгальську затоку, нам не раз довелося спостерігати страшну картину: назустріч нам пливли… трупи. Це були тіла померлих індійців, яких води Гангу відносили у відкрите море. Грифи, єдині в країні могильники, ще не встигли пожерти їх. Але акули неодмінно виконають обряд поховання замість них… Чому їх було так багато? Мабуть, якась епідемія…

Близько сьомої години вечора «Наутилус», піднявшись на поверхню, плив по молочному морю.

Консель очам своїм не вірив: море, всюди синє, малахітове чи бірюзове, тут було біло-молочним. Він міркував уголос: «Може, це гра місячного світла? Але ні! Місяць молодий, це лише його друге чергування на небі, до того ж він ще до кінця не зійшов на небокраї».

А зоряне небо здавалося чорним порівняно з молочною білизною вод. Консель не витримав і запитав, чи не можу я пояснити причину такого дивовижного явища. Я мав пояснення напоготові.

— Ми пливемо по так званому молочному морю, — почав я. — Великий простір молочно-білих вод — не рідкість поблизу берегів Амбоїна і взагалі у цих широтах.

— Але мене цікавить причина такого явища, — вигукнув з нетерпінням Консель, — якщо пан професор зволить пояснити, невже вода перетворилася на молоко?

— Ну звичайно, ні, Конселю! Молочне забарвлення води, яке тебе так вразило, зумовлене тим, що у цих водах живуть мільярди мікроскопічних тварин, безколірних слизистих світних хробаків. Вони такі тонкі, як волосина, одним словом, це водні організми, розмір яких становить одну п'яту міліметра. Вони приліплюються один до одного і утворюють поля, що простираються на декілька льє.

— Нічого собі! — вигукнув Консель.

— Їх неможливо ні злічити, ні класифікувати, друже! Якщо мені не зраджує пам'ять, то деяким мореплавцям доводилося пливти такими молочними морями понад сорок миль.

Після мого пояснення Консель надовго