Марина та Сергій Дяченко - Долина совісті

Влад розреготався.

У цьому сміхові потонули напруга останніх місяців, самоскид з жовтогарячою кабіною, усвідомлення принизливого рабства до скону. Владу було по-справжньому смішно. Він сміявся щиро і безпосередньо, як дитина в цирку.

Богорад дивився на нього з дивним виразом. Щонайменше стурбовано.

— Вибачте, — сказав Влад, витираючи сльозу. — Але це справді дуже смішно. Отже, вона відьма?

— Я не все розповів, — замогильним голосом зізнався Богорад. — Так, дивно, що дорослі, як ви кажете, і зовсім не легкодухі люди купилися на таку дитячу, як нам здається, погрозу. Проте вони бояться пані Стах. Настільки, що згодні відмовитися від цілого статку!

— Неймовірно, — сказав Влад без усякого подиву в голосі.

Богорад насупився:

— Це тільки початок… Я став длубатись далі. До того, як вийти заміж за Оскара Сніга, наша фігурантка якийсь час була «цивільною» дружиною Єгора Єлистая… Пам’ятаєте, був такий телеведучий? Дуже популярний років шість тому?

— Він, здається, наклав на себе руки? — запитав Влад, знову підбираючи пальці в черевиках. — Ходили такі чутки…

Богорад кивнув:

— Так. Він вистрибнув із п’ятнадцятого поверху через кілька днів по тому, як востаннє посварився зі своєю дружиною… з пані Анжелою Стах.

Влад приплющив очі.

…Уривок з телерепортажу п’ятирічної давнини. Влад рідко дивився телевізор, але суботню програму з Єгором Єлистаєм намагався не пропускати. Підтягнутий моложавий чоловік, чарівний, дуже гострий на язик, нахабний, як усі журналісти його класу, і безстрашний до втрати інстинкту самозбереження. Світловолосий. З щіточкою вусів над верхньою губою.

Пізно вночі в інформаційному повідомленні показали тільки тіло на асфальті — під простирадлом — і тонку руку без кілець і браслетів, білу руку на розкреслених крейдою дитячих «класиках». Просто на цифрі «три»…

— Що з вами? — швидко запитав Богорад. Видно, він звик вважати свого співрозмовника холоднокровною і мужньою людиною, і раптова Владова блідість здивувала його.

— Дуже шкода, — глухо кинув Влад. — Хто ще?

— Ви вже здогадалися? — швидко запитав Богорад. — Тобто ви справді припускали…

— Ні, — чесно зізнався Влад. — До такої міри — я не припускав.

До їхнього столика підійшла офіціантка. Чемно запитала, чи не бажають відвідувачі чого-небудь іще, і Влад замовив двісті грамів коньяку. Богорад подивився на нього — і замовив морозиво.

Очікуючи на замовлення, обоє мовчали. Богорад хотів, щоб Влад запитав, а Влад дивився на машини, мелькаючі за живоплотом із самшитових кущів, і думав про самоскид із брудною жовтогарячою кабіною.

Нарешті принесли коньяк і морозиво. Богорад опустив ложечку в шоколадно-рожеву масу, зачерпнув шматочок, підніс до рота, смачно лизнув:

— До того, як познайомитися з Єгором Єлистаєм, Анжела Стах була заміжня за молоденьким сином відомого банкіра… Доній, вам це прізвище про що-небудь говорить? Тільки той Доній — Гліб, а син його — Ярик. Ярик Доній. Молодший за неї на вісім років. Він іще школу не закінчив, коли вони познайомилися. Ярик Доній прожив у законному шлюбі з пані Стах дев’ять із половиною місяців… Після чого вони розлучилися, і Ярик потрапив у психлікарню. Він і зараз там. Тобто час від часу. Як мені сказали, у нього бувають ремісії, і його виписують. Але обов’язково раз на рік, навесні, він упадає в жорстоку депресію… Саме зараз у нього загострення, тому зустрітися з ним мені не вдалося. Звичайно, старшому Донию зовсім не хочеться, щоб хтось знав про нещастя з його сином, довкола нього існують усілякі таємниці, заборони і таке інше… Однак у дитинстві й юності, як розповідають свідки, це був милий, зовсім нормальний і життєрадісний хлопчик. Щоправда, батько балував його, і на особистому рахунку в хлопчика була зовсім астрономічна сума… Розумієте?

Влад зробив великий ковток коньяку, встиг уловити концентрований аромат винограду, і надпив іще раз:

— Далі…

— До того, як познайомитися з заможнім школярем, — нудним голосом продовжував Богорад, — пані Анжела Стах була коханкою такого собі художника. Видно, її просто-таки щастило на богемних персонажів… Ім’я художника нічого вам не скаже — Самсон Ведрик… хоча зараз, як стверджують фахівці, його роботи починають зростати в ціні. Знаєте, як це буває: жив у злиднях, а по смерті став багатий і знаменитий…

— Посмертно? — перепитав Влад.

Богорад кивнув:

— Він порізав собі вени приблизно сім років тому. Між його смертю і знайомством Анжели Стах з сином банкіра — півтора мною не відстежених року. Де вона була? Що робила? Невідомо. З художником у них було велике кохання завдовжки у півтора року. Потім він помер.

— Художники частенько бувають психопатами, — сказав Влад.

— Зрозуміло, — зітхнув Богорад.

І наліг на своє морозиво, а Влад дивився, як він їсть. Як ніжно-рожеві з шоколадними прожилками грудочки перебираються із вазочки на ложку, а потім зникають у горлянці приватного детектива. «Дивно, що він любить морозиво», — тупо думав Влад.

І жодних інших думок.

— А що було з Анжелою Стах між її відрахуванням із медучилища й зустріччю з неврівноваженим художником Самсоном Ведриком, — сказав Богорад, облизуючи губи, — встановити поки не вдалося… Пане Палій, мені було б шкода, якби ви померли. Моїм дітям дуже подобаються історії про Гран-Грема… Крім того, ви винні мені ще половину суми. Як домовлялися. Якщо ви вмрете завтра — з кого мені вимагати гроші? З Анжели Стах?

Влад був вдячний Богораду за цей недолугий жарт. На Богорадів погляд, письменник був за крок від смерті, тобто людиною, завмерлою на карнизі висотного будинку, а детектив — як це йому, детективові, здавалося — рятувальником, який підповзав на животі, з усіх сил утримуючи на обличчі вираз доброзичливого спокою і навіть намагається жартувати…

Богорад не міг не помітити, що Влад вражений і засмучений. Але Богорад не уявляв, що саме так вразило його клієнта. І вже, звісно, він не міг і помислити, що йому самому — детективові Богораду — загрожує та ж таки небезпека, що погубила всіх Анжелиних чоловіків.

— Зрозуміло, — сказав Влад. — Певна річ, усе, про що ви мені розповіли, має документальне підтвердження?

Богорад ледь помітно посміхнувся:

— Ну, звісно… І я готовий передати вам ці документи. Тільки врахуйте — не всі з них можуть бути використані в суді. Дещо отримано, гм-гм-гм, не цілком законними методами.

— Я не збираюся ні з ким позиватися, — заперечив Влад.

Богорад покінчив з морозивом і відсунув вазочку:

— Пане Палій, ви задоволені моєю роботою?

— Так, — повільно сказав Влад. — Більш ніж. Я перекажу решту суми протягом…

Богорад нетерпляче махнув рукою, даючи зрозуміти, що фінансове питання наразі його не турбує:

— Так-так… Пане Палій, можна мені запитати?

— Про що?

— Бачте, — Богорад почухав кінчик носа. — Я приватний детектив, мені траплялося бачити людей у