Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

Одним з найкращих є малюнок, де зображено молодого крітського царя. Засмаглий юнак прямує полем, порослим лілеями. Руку він поклав на серце, а сам весь трошки подався назад. Широкі м’язисті плечі і неприродно тонка талія надають йому привабливої граційності й сили молодого бога. За одяг юнаків править лише біло-голуба пов’язка, а голову прикрашає блакитна корона з павиних пер; з-під корони на плечі спадають чорні кучері. Обличчя в нього ніжне, мов у дівчини, — видно, що цей елегантний молодик виріс в оранжерейних умовах палацу, далеко від поля бою, не знаючи брязкоту мечів, любого серцю суворих мікенських воїнів.

Палку дискусію, яку ще й досі до кінця не розв’язано, викликала так звана «Фреска тореадорів». Ми бачимо на ній розлюченого бика, над спиною якого в карколомному стрибку злетів молодий чоловік. Позаду стоїть акробатка, простягнувши руки, щоб підтримати юнака, а її подруга хапає бика за роги, ладнаючись зробити такий самий стрибок. Напевне, то був народний спорт, бо подібні сцени часто зустрічаються на кераміці й печатках, викопаних у різних місцях Кріту.

Ця сцена страшенно зацікавила Еванса. Не лишалося ніякого сумніву, що така еквілібристика потребувала вміння блискавично орієнтуватися і просто надлюдської спритності та відваги. Чи фізично людина могла це зробити? Запитали фахівців, зокрема іспанських тореадорів та американських ковбоїв; ті відповіли негативно. На їхню думку, розлютований бик мчить з такою страшною швидкістю, що немає людини, яка б зуміла вмить схопити його за роги, піднятися на руках, перевернутися в повітрі й стати на ноги вже позаду тварини.

А проте ця сцена не могла бути лише фантазією крітських художників. Деінде вони зображають нещастя, які при тому неминуче траплялися. На одній вазі намальовано, як бик рогами прошив дівчину, що на якусь частку секунди загаялась; в іншому місці — на печатці — зображено розлютовану тварину, коли вона топче і б’є рогами поваленого на землю юнака. Таємниця тієї несамовитої акробатики так і лишається нерозгаданою.

В палаці Міноса подекуди (зокрема в тронному залі) намальовано гострий з обох боків топірець. Спочатку дослідники не знали, навіщо він, хоч і не сумнівалися, що в крітян то був якийсь важливий символ. Одні вважали його за емблему царської влади, як сокира та пучок різок, що їх носили колись ліктори перед римськими консулами; інші були схильні до думки, ніби то знак, зв’язаний з релігійним культом крітян. Остаточно це з’ясувалося після відкриття, зробленого в одній печері, де, як твердить легенда, народився Зевс. У щілинах між сталактитами й сталагмітами знайдено безліч малесеньких, гострих з обох боків топірців — побожний люд складав колись їх там як релігійну жертву.

Сокира з подвійним лезом називається по-грецькому лабрис. Можна припускати, що від цього кореня походить слово «лабіринт», і що цим словом спочатку називали палац царя Міноса, бо там майже на кожному кроці була характерна емблема — гострий з обох боків топірець.

Поступово «лабіринт» почали ототожнювати з заплутаною внутрішньою будовою палацу, і нарешті він перетворився в народній уяві на особливу будівлю, де легендарне чудовисько Мінотавр пожирало людські жертви, що заблукали в її коридорах.

Можливо, навіть у міфах про Тезея та Мінотавра є відгомін реальних подій. Адже могло бути, що крітські царі спочатку ув’язнювали афінських бранців у своєму палаці, а потім під час публічних ігор примушували їх робити оті карколомні вправи з биками-Мінотаврами. Ці поєдинки здебільшого закінчувалися смертю борця на рогах, розлютованої тварини.

І коли Артур Еванс ототожнював відкритий ним палац у Кноссі з лабіринтом, про який розповідали грецькі міфи та легенди, то його припущення не було безпідставне.

ВІДКРИТІ КОНТИНЕНТИ ІСТОРІЇ

Докази, які зібрав Шліман, намагаючись довести, що в мікенських могилахвін «дивився в обличчя Агамемнона», спростовувано ще за його життя. Деякі дослідники, серед них і найближчий співробітник Шлімана, відомий археолог Вільгельм Дерпфельд, висловили думку, що хронологічно мікенські могили принаймні на чотириста років випередили часи Агамемнона.

Взявши 1180 рік до нашої ери як дату закінчення троянської війни, вони вважали, що ці могили виникли на початку XVI століття до нашої ери.

Нова гіпотеза мала бути приємна Шліману: як-не-як, зміст її зводився до того, що знахідки в Мікенах мають для історії далеко більше значення, ніж він сам міг припускати.

До відкриття мікенських могил історію Греції починали з першої Олімпіади, яка відбулася 776 року до нашої ери. Все, що було раніше, вчені відносили до легенд і міфів, позбавлених історичних доказів. Шліман гадав, що своїми знахідками в Мікенах він розширив рамки грецької історії на чотириста років, а на думку його критиків, людські знання завдяки йому сягнули в глиб віків більш як на вісімсот років, дійшовши невідомого доги світанку Стародавньої Греції.

Але Шліман надто міцно прив’язався до думки, що відкрив могилу Агамемнона. Дослідник не визнав нової гіпотези й повставав проти всіх застережень та сумнівів. У цьому він був дуже схожий на Колумба, який до самої смерті твердив, що відкрив новий морський шлях до Індії, хоч насправді його заслуга була далеко більша, бо мореплавець відкрив новий континент.

Тут не місце докладно перелічувати всі докази полеміки. Обмежимося тим, що порівняємо лише кілька основних доказів Шлімана (ми їх стисло назвали вже в розділі «Золота маска Агамемнона») з відповідями його супротивників, ніби в мікенських могилах поховано бойовий загін Агамемнона.

Перший доказ. Довгі щити, чаша з подвійною ручкою і оздоби з іклів дикого кабана свідчать про те, що мікенські воїни були героями троянської війни.

Відповідь. Ці збіги й справді наводять на такі думки. Але не можна нехтувати відмін, які набагато, істотніші за ці збіги. Розкопки доводять, що жителі Мікен ховали своїх покійників, а воїни Гомера спалювали їх на вогнищі. В мікенських могилах знайдено зброю тільки з бронзи, тим часом герої «Іліади» мали вже щити й мечі із заліза. З цього випливає єдиний висновок: мікенці жили в бронзовий вік, на кілька сот років раніше, ніж почався залізний вік, до якого належали Агамемнон та його товариші по троянській війні.

Другий доказ. Павсаній повідомляє, ніби він оглядав на подвір’ї мікенської фортеці п’ять могил — Агамемнона та його товаришів. І Шліман відкопав там саме п’ять могил, тобто стільки, скільки називає грецький мандрівник.

Відповідь. Так, спочатку цей доказ мав деякі реальні підстави, але недовго: трохи пізніше грецький археолог Стаматокіс знайшов на подвір’ї шосту могилу, тим самим спростувавши доказ. Отож треба визнати, що Павсаній, напевно, бачив інші могили, а не ті,