Андрій Анатолійович Кокотюха - Пророчиця

собі, що не припускала протидії. Демон закручував, а я пер навмання і напролом. Тому постійно змушував його міняти плани, ось як позавчора вночі тут, на цьому місці.

— Мені вже набридає, Горілий. Хоча… ліпше виговорись тут, сам на сам зі мною, ніж будеш потім свої казки прокурору казати. То що там у нас із Демоном?

— Краще все ж таки почати з Миколи Коваленка. Бо це з нього насправді все й почалося. Потерпіть іще трошки, Семеновичу, вже скоро. Я історію розповім, за що купив — за те продам. Як мені її піднесли, так я й переказую. Насправді в тих паперах усе не так написано, це я вже більшість сам змикитив, додумав і підсумував. Таке склалося… Сам цього знати не можу, бо на той час, наприкінці дві тисячі п’ятого року, коли наша країна готувалася до перших парламентських виборів після перемоги нової влади над старою, я був самі знаєте де. На той час був у нас у Конотопі такий місцевий політичний активіст — Воропай Олексій Іванович. Заледве не рік підтримував він опозиційний демократичний рух, щось там пікетував, десь кричав, звісно ж, на Майдані стояв, куди без нього. Заслуги оцінили — зробили місцевим керівником, не останньою людиною після мера. Тільки тісно стало Олексієві Івановичу в рідному Конотопі. Навіть Суми вже для наших — не межа бажань, всі на Київ націлені. Ось і крутився депутат Воропай у Києві, все намагався потрапити в якісь там партійні списки, бажано — прохідні. Що таке — не знаю, нам, зекам, цього знати не положено.

— До чого тут узагалі Воропай? Ти хоч уявляєш, що плетеш?

— Я ще нічого не сплів, Семеновичу. Слухайте далі. Присмоктався наш Воропай до однієї дійної політичної корови. Тільки там біля вимені таких телят — задом жуй. І Бог його Святий знає, як склалася б політична кар’єра конотопського політика Воропая, аби племінник київського партійного лідера, від якого залежала Воропаєва доля, не приїхав на Миколая погуляти в Конотоп до якогось свого дружка. Там, тобто тут, новонароджені вельможні підсвинки погуляли: бухло, марихуана, кокаїн, сауни — по колу. Закінчилося це все тим, що вельможний племінник зґвалтував одну дівчину. Не те щоб вона така вже цнотлива була, не те щоб не усвідомлювала, з ким гуляла, — просто в якийсь момент не захотіла давати племіннику одного з них, бо їй інший хлопець більше подобався. Як на гріх… хоча чому «як» — саме на гріх паничі втратили всіляку обережність. Відбулося все це при свідках, серед свідків незрозуміло яким чином опинився і наш Микола Коваленко. Бачте, як здалеку заходжу.

— Ну-ну…

— Десь там Коля з компанією гуляв поруч, почув дівчачий лемент, кинувся виручати. Причому не перший — побіг, як усі, аби не стояти. Справді сіреньким типчиком він виявився. Наскочила міліція, пов'язала всю казку, поки з’ясували, поки те, поки се… Словом, паничі зовсім оборзіли, завелися з ментами, а я сам знаю, як небезпечно заводитися з нашими ментами. Певна річ, після такого повороту вилучили в них і «травичку», і кокс, і навіть у когось ствол, травматичний, правда, але байдуже — все одно без дозволу. Як ви гадаєте, Семеновичу, потрібен його дядькові, одному з лідерів політичної сили, яка йде на парламентські вибори широким фронтом, такий гучний скандал довкола власного прізвища? Адже племінник, сучий синок, одне з ним прізвище носив. Але справа таких обертів уже набрала, що залагодити її виявилося не дуже легко. Тоді й нагодився відомий конотопський політик Воропай Олексій Іванович. Сам при цьому не був, свічки не тримав, але з того, де зараз пан Воропай, розумію: тоді почалися торги. Воропай залагоджує справи в Конотопі, а за це його вносять в омріяну прохідну частину виборчого списку, чи як він там називається. Ну, а відпрацював своє Воропай по повній. Офіційно, як раніше, припинити розслідування справи про зґвалтування й таке інше неможливо: демократія ж, міліція з народом, не старі кучмівські часи. Тому Воропай обирає неофіційний шлях вирішення проблеми. Довірити цю делікатну справу може тільки одній людині. І ця людина починає обробляти свідків одного по одному, аби ті забрали заяви і про все забули. Зверніть увагу: не за гроші, купити Коваленка і компанію ніхто навіть не намагався, вони б, може, і взяли по якій тисячі баксів… Ні, їх пресували. Як молодогвардійців у Краснодоні. Тільки від тих пацанів вимагали обмовляти себе й виказувати інших, а від наших молодих людей вимагалося зовсім інше — забути все. І по можливості звалити з Конотопа подалі. Якщо не назавжди — бодай на кілька років. Ось так Микола Коваленко з молодою дружиною Галею нагло чкурнув у Шостку. Між іншим, Семеновичу, коли буде потрібне підтвердження моїх слів, наполягайте на ексгумації тіла Коваленка. У нього два пальці зламані на правій руці. Їх дверима затискали, — він витримав паузу. — Та чого це я: ви ж знаєте це дуже добре. Самі затискали, Володимире Семеновичу. Це ж ви залагоджували ту справу, правда?

Зарудний мовчав. Він уже давно зрозумів усю серйозність намірів Горілого. Так само картав себе: недооцінив аналітичні здібності цього колишнього опера.

— Вам нема чого сказати, підполковнику Зарудний? Це ж вам так віддячили — званням і посадою. Воропай — народний депутат, ви теж при владі, все ніби йде добре. Поки Микола Коваленко не повернувся в Конотоп. А ось що далі сталося, чому ви його вирішили зачистити остаточно — вбийте, не знаю.

Оце «вбийте» Зарудний пропустив повз вуха.

— Ти що, Серьожо, справді вважаєш мене Демоном?

— Я — то таке. Ви самі себе демоном вважаєте. Гаразд, не буду гадати, говоритиму лишень про те, що точно знаю. А знаю таке: Олесю, вона ж — Олександра Коровченко, вперше посадили за шахрайство саме ви, коли ще трудилися у відповідному відділі. Це потім вам набридло з аферистами вошкатися, не ваш калібр, не демонічний. Але достеменно відомо — і за ці відомості, повторюся, бабло платилося: ви спочатку розкрутили Олесю на повну котушку, а потім вона відбулася досить легким терміном. Бо, знаючи специфіку нашої роботи, безперечно поділилася з вами інформацією. Думаю, коли вона вийшла на волю, прийшла по допомогу до вас. Ви ж своїх не здаєте, я тому свідок. Ви могли тримати — куди там, тримали її про запас, як дрібний козир у колоді. Тепер вона зі своїми здібностями знадобилася. А здібності в неї були, хоч акторські, хоч психолога. Тільки, Зарудний, і це не головне, казав же я. Проколовся ти, — ось тепер Горілий