Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 44. Довгоочікуваний День та Нові Обрії

Нарешті настав той довгоочікуваний день, наповнений сонячним світлом і передчуттям дива. Повітря було сповнене ароматами квітів, а серця – надією. Для Олени це було більше, ніж просто весілля; це був символ нового життя, яке вона будувала цеглинка за цеглинкою, після того, як її світ був розтрощений. Це був світанок її власної історії щастя.

Весільна церемонія проходила у старовинному маєтку Соколових, який пишні декоратори перетворили на справжню казку. Сад був прикрашений гірляндами з білих троянд та лілій, а альтанка, де мала відбутися церемонія, була оповита легкими, наче хмара, тканинами. Серед гостей були найближчі друзі та родина, а також ділові партнери Соколових. Кожен погляд був сповнений щирої радості за Олену.

Олена стояла перед дзеркалом, дивлячись на своє відображення у весільній сукні. Вона відчувала легке хвилювання, але це було хвилювання щастя, а не страху. Соломія та Каріна допомагали їй готуватися, їхні обличчя світилися від радості.

"Ти така гарна, Олено," – прошепотіла Соломія, поправляючи фату. – "Моя прекрасна донька."

Коли Олена вийшла з дому, супроводжувана Ігорем, музика заграла ніжну мелодію. Усі погляди були прикуті до неї. Вона йшла до альтанки, де на неї чекав Владислав, його очі світилися любов'ю та обожнюванням. Він був у класичному костюмі, елегантний і спокійний, але його погляд, звернений до Олени, говорив про безмежні почуття.

"Ти неперевершена," – прошепотів Владислав, коли вона підійшла до нього, ніжно беручи її руки.

Церемонія була зворушливою. Кожен рух, кожне слово були сповнені значення. Коли вони обмінювалися обітницями, Олена відчувала, як її серце переповнюється любов'ю.

"Я, Олена Соколова," – говорила вона, дивлячись Владиславу прямо в очі, – "беру тебе, Владиславе, собі за чоловіка. Обіцяю бути твоєю опорою, твоїм другом, твоєю любов'ю, у радості та горі, у багатстві та бідності, у хворобі та здоров'ї, доки смерть не розлучить нас."

"Я, Владислав," – відповів він, його голос був сповнений впевненості, – "беру тебе, Олено, собі за дружину. Обіцяю кохати тебе, захищати тебе, і бути поруч з тобою у всіх життєвих випробуваннях. Ти – моє світло, моя єдина, і я віддаю тобі своє серце назавжди."

Коли вони обмінялися обручками, і суддя оголосив їх чоловіком і дружиною, зал вибухнув оплесками. Владислав ніжно поцілував Олену, і в цей момент здавалося, що світ завмер, а всі минулі болі зникли.

Святкування тривало до пізньої ночі. Сміх, танці, тости – все це створювало атмосферу невимовної радості. Артем виголосив дотепний тост, згадуючи про "детективні" пригоди Олени та Владислава. Каріна, щаслива від успіху організації, не втомлювалася спілкуватися з гостями.

Під час святкування, сидячи за одним столом з Ігорем, Олена обговорювала нові бізнес-плани. Вона розповіла про свою ідею розширення на міжнародні ринки та інвестицій у новітні технології.

"Я думаю, ми можемо створити підрозділ інноваційних розробок," – пояснювала Олена, її очі горіли ентузіазмом. – "Співпрацювати з молодими стартапами, які розробляють екологічно чисті технології. Це не лише підвищить нашу конкурентоспроможність, а й зміцнить нашу репутацію як соціально відповідальної компанії."

Ігор кивав, зацікавлений її ідеями. "Це амбітно, Олено, але я вірю в тебе. Ти маєш бачення."

Навіть у день весілля, думки про справу Станіслава Мельника не полишали Олену. Вона розуміла, що це важливий крок до її повного зцілення. Вранці, перед церемонією, вона провела коротку розмову з адвокатом, пан Григоренко.

"Позов подано, пані Соколова," – повідомив він. – "Відповідь від сторони Мельника очікуємо наступного тижня. Вони, безумовно, будуть заперечувати, але ми готові."

"Дякую, пане Григоренко," – відповіла Олена. – "Я знаю, що це буде непросто, але ми не відступимо."

Вона розуміла, що судовий процес може бути довгим і виснажливим, але вона була готова до цього. За спиною стояла її родина, а поруч – Владислав, який завжди був готовий підтримати її. Це була не просто боротьба за гроші, а за відновлення справедливості, за те, щоб тіні минулого були розвіяні назавжди.

Після весілля, Олена та Владислав вирушили в медовий місяць. Вони обрали мальовниче узбережжя Італії, де могли насолодитися спокоєм, красою та товариством одне одного, далеко від ділової метушні та судових баталій.

Сидячи на терасі вілли, дивлячись на бірюзове море, Олена відчувала, як її серце наповнюється гармонією. Вона більше не була жертвою, не була Веронікою, що тікає від минулого. Вона була Оленою Соколовою, жінкою, яка знайшла своє кохання, свою родину, своє місце в світі.

Владислав обійняв її, цілуючи в волосся. "Що ти думаєш, кохана?"

"Я думаю, що життя дивовижне," – прошепотіла вона, притулившись до нього. – "І я вдячна за кожен момент. За те, що ти поруч."

Це був початок нового розділу, сповненого надії, кохання та нових обріїв. Попереду їх чекали нові виклики – і в бізнесі, і в справі Мельника, але Олена була впевнена, що вони подолають їх разом. Вона була готова до будь-якого майбутнього, адже тепер вона мала те, що найцінніше – справжню сім'ю та безмежну любов.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍