Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

роботі зрідка їли на будівництві, воліючи харчуватися як звикли, удома. Іноді хтось міг зірвати кілька суцвіть білоквіту, якщо той був молодий і соковитий. Але почастунки, приготовані завчасно, ці невеличкі офірування, призначалися лише Пітерові. Він приймав їх зі щирою вдячністю, адже голод дошкуляв йому постійно.

Хоча тепер уже не так. Не бажаючи зажити слави ненажери, за минулі триста шістдесят із гаком годин він призвичаївся споживати значно меншу кількість калорій і згадав те, чого навчився колись протягом своїх змарнованих років: щоб вижити і навіть зберігати активність, чоловікові досить зовсім трохи палива. Якщо його змушують обставини. Або якщо він занадто п’яний і йому байдуже. Або — як то було зараз — якщо він зайнятий справою, яка приносить йому задоволення.

Коли Пітер повернувся до Обожнювачки Ісуса Номер П’ять, вона сиділа на підлозі, притулившись спиною до стіни. У такій позі балахон її зібгався, необережно виставивши напоказ її худенькі стегна й те, що між ними. Пітер мигцем глянув на голизну Номера П’ять, і йому здалося, що він помітив анус, але нічого схожого на геніталії не було.

— Розкажи мені

е із Книги дивних нових ре ей, — попросила вона.

«...Чоловіка та жінку створив їх», — спало Пітерові на думку.

— Ти знаєш розповідь про Адама та Єву? — запитав він.

— Боже, благо

лови в і розповіді з Книги. В і вони добрі.

— Так, але чи знаєш ти саме цю? Чи чула ти її вже раніше?

— Давно, — погодилася Номер П’ять. — Тепер знову.

— Ти чула її від Курцберґа?

— Так.

— А чому Курцберґа немає тут, щоб розповісти тобі цю історію знову?

Відтоді як прибув до поселення, Пітер не раз задавав те саме запитання, змінюючи його на всякий лад, але задовільної відповіді досі не отримав.

— Оте

ь Кур берг пі ов геть. Покинув на у потребі. Так амо покине і ти.

Її розщеплене обличчя, зазвичай здорового рожевого кольору, поблідло настільки, що складні риси його стали білими.

— Я поїду ненадовго. Скоро повернуся.

— Так, виконай

воє проро тво, будь ла ка.

Наскільки здалося Пітерові, в її словах не було ні грайливості, ні благання. Тон її голосу був практичний і, хоч говорила вона не голосніше за інших оазян, емоційний. А може, Пітер це лише вигадав. Можливо, він узагалі постійно вигадує, знаходить відмінності там, де їх не було, затявшись збагнути цих людей. Колись вони з Беа прочитали в якомусь журналі, що коти насправді не мають індивідуальних рис, попри те що їхні господарі воліли б думати інакше. Усі особливі звуки вашого котика, його незвичайна поведінка — це лише набір генетичних рис стандартного зразка, характерних для конкретної породи. Жахлива стаття, набазграна якимось писакою-мудрагелем із залисинами на чолі. Вона глибоко збурила Беа. А збурити Беа непросто.

— Скажи мені, Номере П’ять, — почав Пітер, — та людина, яку ти любиш і через яку сумуєш, та, що не вірить у Христа, — це твій син?

— Мій... брат.

— А в тебе ще є брати чи сестри?

— Один живий. Один у землі.

— А батьки?

— У землі.

— А власні діти в тебе є?

— Боже поможи, ні.

Пітер кивнув, буцімто зрозумів. Він знав, що не надто метикуватий, і досі не мав жодного доказу, що Обожнювач Номер П’ять жіночої статі.

— Будь ласка, вибач мені мою недалекість, але скажи, ти чоловік чи жінка?

Вона не відповіла, тільки схилила голову набік. Пітер помітив, що, на відміну від Обожнювача Ісуса Номер Один, у неї лицева роззявина не кривилася, коли Номер П’ять була чимось збентежена. Він замислився: отже, вона розумніша чи просто стриманіша.

— Ти щойно згадала... щойно сказала мені про свого брата. Ти назвала його своїм братом, а не сестрою. Чому?

Вона поміркувала над цим якусь хвилю.

— Така воля Божа.

Пітер спробував ще раз:

— А ти своєму братові сестра чи брат?

Знову вона замислилася.

— Тобі я назву

ебе ловом «брат», — мовила вона. — Бо лово « е тра» важко вимовити.

— А якби «сестра» тобі вимовити було легше, що б ти сказала?

Вона змінила позу так, що балахон знову прикрив їй пахвину.

— Ні

ого.

— В історії про Адама та Єву, — не вгавав Пітер, — оповідається, що Бог створив чоловіка й жінку. Дві різні статі. Два різні види людини. Серед вас тут також є два різні види?

— Ми в

і різні, — відказала вона.

Пітер усміхнувся й відвів погляд. Він умів визнати свою поразку. Крізь отвір у стіні, який зовсім скоро стане прекрасним вітражним вікном, він запримітив у далечині валку оазян, що несли сіті, повні цегли.

Аж тут Пітера шибонула думка, і нараз він усвідомив, що так нікого з аміківців і не попросив показати йому старе поселення оазян, те, яке вони таємниче покинули. Беа, була б вона тут, такого недбальства не вчинила б ніколи. На саму лише згадку про місце, що називається Сі-2, вона б запалилася цікавістю про Сі-1. Слово честі, що ж із ним, Пітером, не так? Коли такі його хиби зрідка дратували дружину, вона звинувачувала його в синдромі Корсакова[32]. Це був жарт, звісно. Вони обоє знали, що алкоголь тут ні до чого.

— Номере П’ять?

Вона не відповіла. Оазяни не розкидалися словами намарне. Слід було сприйняти як належне те, що вони слухають тебе й чекають, доки ти перейдеш до тієї частини запитання, на яку вони зможуть відповісти.

— Коли Курцберг був із вами, — мовив Пітер далі, — у попередньому... у селищі, в якому ви жили раніше,