Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

 До нього завітав молодий морський офіцер. Він весь вечір розповідав хлопцеві про море, кораблі та морські баталії. Хлопець був у захваті від оповідань офіцера. Він і раніше завдяки батькові, котрий ходив кораблем маркіза, не бачив життя без моря. А тепер переконався у цьому остаточно.

   Через кілька років Фернандо взяли юнгою на корабель. Нехай торговий. Нехай він ходив лише вздовж узбережжя Португалії. Фернандо був дуже щасливим. І дуже хотів зустрітися із цим офіцером знову.

   Але ця зустріч відбулася лише через багато років. Дон Сільвіо на той час побував і капітаном військового фрегата, та навіть адміралом. А рік тому його призначили губернатором у цьому місті.

   Незабаром за наказом дона Сїльвіо прибули командири гарнізону, і капітан фрегата, що стояв у порту. Вони не надто повірили гостям.

   Сеньйор Едмундо Маркунес, капітан гарнізону, взагалі припустив, що гості пірати, і хочуть не допомогти, а заплутати охорону міста.

   — Я розумію вашу недовіру. Не виключено, що на вашому місці, я б думав також. Але запевняю, що це не так. І готовий усіляко допомогти вам, відбити атаку піратів, — відповів Фернандо на чергове звинувачення.

   — Ви гарно розповідаєте. Та де докази?

   — Рішення за вами, сеньйори, якщо ви вважаєте нас спільниками Авелара, то можете відправити нас до в’язниці. Та запевняю, від нас та нашого корабля значно більше користі, якщо ми будемо на волі.

   — І чого бажаєте за допомогу? Не вірю в безкорисливість, — буркнув дон Едмундо.

   —  Нам потрібна провізія, деревина, ліки. А також десять тисяч песо, якщо відіб’ємо напад.

   — Чому відразу не сто тисяч? —  глузливо спитав один з командирів.

   — Якщо наші умови для вас несприятливі, ми можемо зараз же підняти якір! Ви попереджені. Впораєтеся без нас!

   — Не гарячкуйте, сеньйоре. Ми приймаємо ваші умови. Ви отримаєте деревину, та провізію. А щодо нагороди... Поговоримо, коли відіб’ємо напад! — спокійно відповів губернатор.

   — Якщо, він буде! — Не вгамовувався командир гарнізону.

   Присутні підняли галас. Більшості не подобалось рішення губернатора. Та дон Сільвіо, мав твердий характер, і ще як вмів відстоювати свою думку.

   Фернандо щиро радів, що зможе допомогти дону Сільвіо.

   Тієї години почали готуватись до битви. Фернандо вніс кілька пропозицій, які схвалив губернатор.

   Наприклад, вирішили частину гармат із форту перенести в інше місце. Щоб у разі руйнування форту, що було цілком можливо, продовжувати вести вогонь по  судах піратів.

   Загін солдатів готувався відбити напад на березі суші. Адже пірати могли висадитись та пробравшись через сельву напасти.

   — Чудова ідея! Дивно, що ми не перетиналися з вашими раніше, — відповів губернатор, коли сеньйор Арманду виклав свою ідею.

   Більшість присутніх погодилася з ним. Але деякі довго сперечалися, не погоджувалися з гостем, що незрозуміло звідки з’явився.

   Найбільше протестував Еуженіо Мальдонадо, капітан військового фрегата. Цей юнак одразу висловив презирство та недовіру гостю.

   Навіть відкрито назвав того піратом. І що зробить, все, щоб перешкодити йому.

   Весь вечір та наступний день йшла підготовка. Багачі відвозили свої сім'ї та багатства. Залишатися і приймати удар належало простим людям і рабам. Невеликий загін, що наполовину складається з індіанців дружнього племені, був відправлений у розвідку. Надвечір прийшли тривожні звістки. Великий загін озброєних до зубів людей рухався у бік міста. Усі тривожно дивились у бік моря. Але ворожі вітрила не з'являлися.

   До наступу ночі завершили основну частину приготувань.

   Фернандо ще раз нагадав своїй команді, що робити і вирушив до себе в каюту. Він ліг у ліжко і майже одразу заснув. Йому снилося рідне місто, батьки, дитинство. Те як малим бігав босоніж.

   Потім він стояв поряд із Габріелою на березі. Він зміг доторкнутися до неї. Спробував обійняти...Але його розбудили.

   — Сеньйоре, вставайте! – майже кричав стюард.

   — У чому річ, Мартіне? — ще не відійшов від сну капітан.

   — Ворожий флот увійшов до гавані. І рухається до форту.