Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Розділ 21. Наречена Змі́я

Під ранок повернулася Євдокія. Надворі досі було темно, йшов дощ. На той момент температура в Яри почала спадати. Ляні вдалося подрімати пів години до приходу жінки.

— Як вона? — тихо спитала Євдокія, заходячи до хати.

Яра спала. Її обличчя було спокійним, шкіра — бліда, через що подряпини здавалися ще чіткішими.

— Звечора почало лихоманити, але ніби обійшлося.

Євдокія також мала втомлений вигляд. Вона важко опустилася на лаву біля печі і скинула хустину з голови.

— Я попораюся по господарству і знову піду до голови. Він від вчора п’яний лежить. А жінка його хвора, нема кому за нею приглядіти, то ж мушу я, поки Яра оклигає.

Ляна позіхнула і потягнулася.

— То що з нею? Чим вона хворіє?

— Вона прикута до ліжка вже більше двадцяти років, — Євдокія помила руки і заходилася оглядати рану Яри. — Ще як Ярочка була мала, так і злягла бідолашна.

— Але чому Власлав, маючи такі зв’язки, не шукає спеціалістів, які б могли їй допомогти?

— Бо це йому невигідно, — жінка стиснула губи.

Ляна глянула на рану. На диво, та вже затягнулася і здавалося, що минуло щонайменше кілька днів, а не одна ніч.

— Наш голова думає тільки про себе. Йому вигідно поставати відданим чоловіком та батьком перед громадою. Хоча люди й так розуміють, який він насправді, — правда виривалася з уст Євдокії паралельно з усвідомленням, що подібного не варто озвучувати. — Він по заграницях їздить, хати будує, машини купляє, а його сім’я голодує. Я з першого дня, як матір Ярочки злягла, годувала їх, доглядала. Хотіла забрати до себе, але він не дозволив.

Ляна мовчки слухала. У неї було купа питань до Євдокії, до Яри, проте вона розуміла, що зараз невдалий час. Злість на Власлава зростала, проте не зникало первісне бажання віддатися йому при першій нагоді.

Ляна знову глянула на Яру. Їй важко було прийняти те, що перед нею лежала не звичайна людина, а Двічі Народжена, магічна істота. Вона пригадала, як та не раз приходила до неї додому. Ляні враз стало смішно, коли вона усвідомила, що то була та сама кішка, яку вона гладила у себе на колінах та яку підгодовувала ковбасою.

Раптом Яра ворухнулася і застогнала. Ляна здригнулася і кинулася до подруги. Та ледь розплющила очі.

— Де я?.. — голос дівчини був слабкий та тривожний.

— У мене, дитино, — лагідно мовила Євдокія, гладячи ту по голові. — Хвала Господу, отямилася.

Брови Яри зійшлися на переніссі і на очах виступили сльози.

— То був він… він! — вона спробувала підвестися, проте Євдокія змусила її знову лягти.

— Хто? — Ляна перелякано дивилася на подругу.

— Ні… — Яра відкинулася на подушку. Її очі бігали по стелі і тіло здригалося у легкому тремтінні. — Я не можу…

Ляна глянула на Євдокію.

— Вона казала, що то був якийсь змій.

Жінка кинула різкий погляд на Яру:

— Що він тобі зробив?

— Н-нічого… То не Олексій! — схлипнула дівчина, витираючи сльози долонями.

— А хто?! — крикнула Євдокія.

Вона кинула рушник на ліжко і різко підвелася.

— Я просила тебе, оминай його! Хіба нема інших хлопців у селі? Он хоч Степан. І Бусурманин, і Двічі Народжений. Чим тобі не пара? Або Орест…

— Але то не він! — Яра схопила Ляну за руку. — Допоможи встати.

Та послухалась.

— Я була у лісі… Йшла до Ляни, — Яра намагалася пригадати нещодавні події. — Потім вийшла на галявину і… — дівчина підняла на жінок очі, повні жаху. — Він був там, у траві. Я думала, що то Олексій, але…

— Хто був у траві? — не зрозуміла Ляна.

— Змій. Він спав. Я його розбудила…

— Нащо?! — знову скрикнула Євдокія. — Хто будить Змія, коли той спить? Чому ти не пішла звідти?

— Бо я думала, що то Олексій! — не втримавшись, гаркнула Яра у відповідь. — Мені була потрібна його допомога. У сутінках я не зрозуміла, хто переді мною. Окрім того, звідки я мала знати, що він не один?

Ляна закрила очі руками:

— Я нічого не розумію. До чого тут Олексій до якоїсь змії?

Євдокія врешті сіла на ліжко біля Яри. Вона не бачила більше сенсу приховувати.

— Я тобі колись розповідала легенду про Аспида, охоронця села.

Ляна кивнула.

— Про те, що він зваблює жінок і що його народила жаба? — Вона майже перестала дивуватися розповідям місцевих, проте, вимовивши слова Євдокії вголос, усвідомила весь абсурд сказаного.

— А ще те, що він згубив мою єдину доньку Орисю, — продовжила жінка.

Яра сиділа, похитуючись, і з тривогою дивилася на неї. В її очах застигла образа на Євдокію.

— Ви хочете сказати, що Олексій — Змій? — Ляна засміялася. — Я все розумію, але це вже просто ідіотизм! Я зараз же йому зателефоную.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍