С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

— У дуже загальних рисах. Це не те, що можна контролювати фармакологією,— ляпнула, щоб не виглядати геть тупою. Голос всередині волав, що треба забиратись звідси під будь-яким приводом. Цю дивачку точно в список урядових делегатів включили?

— Так, Ви маєте рацію. Коли Хамму перетворює світ для двох на трикутник, змінити щось складно, — поблажливу смішинку в голосі замінила гіркота. — Але в житті немає нічого неможливого, правда ж? Зрештою, у кожного є своє ціна. Я готова заплатити її за своє щастя. Яка Ваша, Ін-Марі? 

Іроїда ніби не чула дзвінка у двері. Пограла пальцями, взяла ще один тангарин і продовжила:

— Погасити кредит, відправити батька-лудомана у закриту клініку, можливо бізнес, житло, корабель. Ні? Ін-Марі, повір, Дрей з цим навряд допоможе. Доходи в ЗОХІ значно нижчі, ніж прийнято вважати, — холодна посмішка поєднувала спокій та виклик. — Може, якогось тупого золотого мішка в третьому поколінні підшукати?

На ледь розтягнутих губах лишилось невимовлене: «Ну, що скажеш?», але моя відповідь, скоріше за все, їй була непотрібна.

— Ти не алійка, відчути, що таке Хамму, ніколи не зможеш. Замість люблячого чоловіка, отримаєш тирана, одержимого бажанням контролювати кожен крок. Всюдисущого сталкера, який до самої смерті не дасть тобі спокою. Прямо зараз ти руйнуєш нашу сім’ю, щоб потім зненавидіти його швидше, ніж думаєш. Я прошу… — жінка обережно почистила новий тангарин і наче роздумувала: їсти чи ні. — Поки прошу. Дай. Йому. Спокій.

На якусь мить я зависла, не знаючи, що сказати. У двері постукали. Ще і ще.

Лід в напої не рятував від раптового жару, що охопив тіло. Чи було наше знайомство випадковим? У неї на мене ціле досьє? Ця емра або переоцінює мою пам’ять, або надто покладається на власну впізнаваність. Алійців у ЗОХІ не так багато. Дрей. Може, це дружина заступника Головного або самого Головного? Стоп, Головний не алієць та й у заступника інший позивний. Не впевнена, але, здається, ніякого Дрея серед моїх пацієнтів не було, хоч щось та згадала б. Та й Хаос з ним. Які до мене претензії? У всій Системі легалізовані Доми Ночі, практикуються договірні зв’язування, дітей заводять у репродуктолога, а ця, з її-то зовнішністю і зв’язками, сидить тут і скиглить, бо посварилась з любчиком, ім’я якого вперше чую. Якийсь сюр.

Стукіт змінився на удари.

— Магді, ти там? — Фергус? Ніколи не думала, що буду рада його чути.

М’який, але напружений чоловічий вокал звучав так щиро й емоційно, що я, попри гупання у двері і крики колеги, не розуміючи жодного слова, продовжувала вслухатись в композицію. Хто ж там такий наполегливий?

Замість відповіді Іроїда поклала свій комунікатор на стіл.

Коханий.

Типовий підпис для того, на чий дзвінок з нетерпінням чекаєш.

Хусонський міст у Н. ні з чим не сплутаєш. Певно, знімали з балкона тих самих апартаментів. Серед вранішнього міста, чоловік з голим торсом обіймав Іроїду зі спини, притулившись губами до її шиї. Вона ж, одягнута у легеньку як для осені нічну сорочку, сміялась від несподіваного, а може й, лоскітного прояву ніжності, схрестивши руки на грудях. В цій до простоти природній позі і легкому рум’янці було щось інтимне. Подібні фото не виставляють на огляд публіки, а бережуть для спільних вечорів ностальгії. Так не зіграєш. Серце кольнула заздрість. Може, це є те, що називають Любов’ю?

Комунікатор замовк, розвіявши магію. Коли в неї такі ранки, чого ще треба?

Іроїда сприйняла моє мовчання по-своєму.

 — Він дійсно особливий, розумію. Мало хто у твоїй ситуації втримався б. На станції я не помітила загрози, за десять років вас було вже стільки… — жінка коротко видихнула і прищурила очі, сховавши стиснутий кулак з розчавленим тангарином під стіл. — Ін-Марі, у тебе немає власної гордості? Уяви себе на моєму місці. Чи матір свою уяви.

Перш ніж впустити того, хто так нещадно колотив у двері, Іроїда побажала мені мудрості. Прості слова звучали як пересторога. Захеканий Фергус без церемоній вхопив мене за передпліччя, пробурмотівши якусь нісенітницю, та ледь не силоміць поволік до виходу.

— Ви приїжджали на авімську станцію?! Тоді планета ще не мала назви, але не суть. Повірте, все зовсім не так, як може здаватися. Ми взагалі не спілкуємося.

— Поговоримо потім, тобі вже час.

Іроїда прощалася зі, здавалося, буденною усмішкою, яка більше нагадувала кровожерливу. Не сумніваюся, що ми ще побачимося. Тепер я чітко бачила відчай, який штовхнув цю красиву жінку почати таку безглузду розмову.

Станція? Авімська станція? Матір Природа, там були сотні людей! Як треба накрутити себе, щоб подумати, що після всіх тих принижень, медіації і косих поглядів, я бігаю за Тараном?

— Магді, коли тобі старші кажуть закрити рота, треба слухати, — прокоментував командир моє повернення на борт. — Муровскі, стартуєм!