С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

— Тільки поменше патякай, добре? Стартуємо через півгодини, — командир знову приклався до пляшки з водою.

Іроїда сиділа на одному з порожніх ящиків, трохи схиливши голову, ніби вирішувала, чи подавати знак, що помітила мене.

— Мирного неба. Командир казав, Ви мене шукали, — і, надавши голосу всієї можливої доброзичливості, на яку була здатна, продовжила: — Саме до відльоту готуємось.

— Мирного неба, Теарро! Рада Вас бачити. Ми можемо поговорити в іншому місці?

І ніхто ж з команди не згадає про тебе, коли це так потрібно. Як там: чоловік не остання людина в ЗОХІ? Це тому Тедельмін Хад прохопився за вечерею, що вона з прибабахом?

— Добре, — можна тоді поснідати. — Але не довго. Я б перехопила щось. Може, в той заклад, що вчора?

— Є краща ідея, — її тендітна рука розім’яла потилицю і потягнулась до ланцюжка в пошуках підвіски. — Ходімо.

Ми увійшли в невеличку каюту, яка не стояла і близько з сотами чи моїм місцем ночівлі. Власниця тимчасового житла намагалась надати стандартному аскетичному інтер’єру, характерному для таких місць, затишку. Двері тихо клацнули, підтверджуючи блокування. Повітря наскрізь пропахло все тією ж карамелізованою грушею. На столі з’явились дві склянки соку з льодом, тангарини і якісь солодощі.

Іроїда як істинний дипломат, чи хто вона там, почала здалеку. Спершу перепросила за вечірнє непорозуміння, але чим довше говорила, тим більше переходила на свою біографію. Дитинство на Тхроні, дідусь алієць, переїзд на Даорн, зустріч з якимось Дреєм. Що з цією інформацією мені треба зробити?

— Іроїдо, дивіться, я на вас не ображаюсь, але у нас виліт, — встала з-за столу, мріючи опинитись під захистом стін Двадцять Восьмого.

Неня колись сказала, що в моєму випадку роки йдуть, але мудрості не додається.

— Почекають. Я ще НЕ закінчила.

Особлива інтонація, яка одночасно відштовхує і привертає. Очима мені знову вказали на стілець. У тому, що ця жінка має певну владу і вплив, я більше не сумнівалась. Тіло кинуло в жар, і холодний напій тільки посилював неприємне поколювання в животі. Знайомства заводити я не вмію, це факт. Або до мене вічно тягнуться не ті люди?

— Апартаменти з видом на Хусон зареєстровані на мене. Корабель теж, до речі. Він не казав? Його родичі приїжджали від сили разів п’ять, вони рідко покидають Тхрон, але це на краще. Ми плануємо в наступному році відвідати тамтешнього репродуктолога. Медицина значно краща за Даорнську, хоч і коштує захмарно.

Слухаючи цей словесний потік, я все більше схилялась до думки, що Іроїді потрібна допомога фахівця. Її очі неприродно поблискували. Якби не нормальний колір білків, подумала б, що точно під пурпуром.

— Ясно, — єдине, що вдалось вставити в цей монолог.

Хотілося перервати те награне щебетання, сказати щось легке і невимушене, чим спонукати перейти до суті питання і попрощатись, але слова, мов шершаві камінці, застрягли в горлі. Може, у неї якесь делікатне медичне питання? Навряд дитячий хірург тут чимось допоможе. Я, як слухняна лялька, потягувала сік, смакуючи вишневу кислинку, кивала, пишучи під столом командиру, щоб набрали чи забрали мене звідси під будь-яким приводом. Комунікатор, як на зло, мовчав. Апетит теж кудись зник.

Матір Природа, дай мені сили!

— Знаєш, я завжди думала, що найгірший період у наших стосунках був, коли Дрею поставили блок на бойовій формі, — Іроїда знову потягнулася до ланцюжка, на якому, як мені здалося, висіла обручка. Її теплі й допитливі очі тепер здавалися каламутними й неживими. — Оте постійне очікування небезпеки, злість через дрібниці, нервозність і замкнутість. Скільки ми всього пережили тоді. Він і після зняття блоку лишився емоційно холодним та не довіряє нікому. Але це дрібниці у порівнянні з тим, що відбувається зараз.

— Ви не пробували відвідати сімейного менталіста? — повисло незручне мовчання, як небо перед бурею, і я поспішила розгорнути думку: — Ну, бачте, подружжя не завжди самостійно може подолати кризу в стосунках. Інколи допомога спеціаліста…необхідна.

На якусь мить наші погляди зустрілись. Який Хаос мене за язик тягнув?

— Справді? Ти так дійсно вважаєш? — вона посміхнулася. Не відкрито, а ледь-ледь.

Так посміхаються дурникам.

Комунікатор озвався коротким «Чекай».

Ніби в мене є інший вихід.

— Ясно, — Іроїда пригубила напій і потягнулась за тангерином. — Натяків не розумієш, спитаю прямо: тобі відомо що таке Хамму?

Лія ніколи не говорила, хто батько Маапа. Ніби й його ніколи не було, так, хороший біологічний матеріал підвернувся. Наш неньо, дізнавшись про її вагітність, влаштував скандал і відрікся від своєї найстаршої дитини. У моєму племіннику без сумніву текла алійська кров. Його нелюбов до м’яти тільки доповнювала характерні риси цієї раси. Хлопчик взяв найкраще від зовнішності батька, бо матір нагадував хіба кольором волосся.

Єдиний раз, коли ми зачепили цю делікатну тему, був перед пологами. Мене дивувало, чому алієць, який зробив Лії дитину, не спромігся надати хоча б фінансову підтримку, про моральну не було й мови. Сестра тоді прохопилася, що її сину не потрібна сім’я, де батько не в ладах з Потягом, а матір стане ходячим інкубатором.