Лоуренс Леві - Планета Pixar

які вели переговори, мали репутацію непохитних. У нашій галузі про них ходила слава швидше як про руйнівників угод, аніж про творців домовленостей. Я припускав, що Мур буде одним із них.

Але він виявився цілковито іншим, ніж я очікував. Мур був приязним, відвертим і мав гарне почуття гумору. З ним було легко спілкуватися, і це мені сподобалося, хоча й заскочило зненацька. Невдовзі ми цілком занурилися в деталі угоди. Проговорили все, спершу стисло, а потім спираючись на пропоновані проекти контракту. Мур довів, що він надзвичайно конструктивний. У компанії, що була знана як жорстко централізована структура, він не боявся висловлювати власну думку, і збирався скористатися можливістю довести почату справу до кінця.

Угода була дуже складна, зважаючи на перенасиченість положеннями щодо голлівудських облікових правил, умов про вікна релізу для фільмів, мерчандайзингових питань, схвалення виробництва й безлічі інших моментів. Було чимало місць, де все могло піти не так.

І, звісно ж, так і сталося. У листопаді 1996 року, через шість місяців старань, ми наштовхнулися на стіну.

У питанні брендингу ми висували умову, щоб Pixar мала рівнозначне позиціонування з Disney. Ми знали, що Disney ніколи не пристане на умову про те, щоб ми отримали стовідсотковий брендинг. По правді, якщо вибирати з-поміж усіх студій, ми зовсім не заперечували проти сумісного брендування з Disney, адже саме вони мали величезний авторитет у мультиплікації. Але ми наполягали на тому, щоби наші бренди були рівнозначними.

Айзнер опирався, бо думав, що Disney забагато вкладатиме в розбудову Pixar як потужної розважальної компанії, і одного дня, коли угода закінчиться, вони можуть з’ясувати, що власними руками створили собі найгіршого ворога. З цього погляду, Pixar мала задовольнитися тим, що отримуватиме кошти на виробництво фільмів, але не матиме ніякого рівного позиціонування з Disney і жодного брендингу іграшок та іншої продукції. Це була та межа, яку він не хотів переступати.

Я міг зрозуміти побоювання Айзнера. Якщо комп’ютерна анімація набере обертів, маленька Pixar і справді одного дня зможе перетворитися на загрозу для Disney. Але в нас не було плану відступу щодо цієї позиції. Ми вирішили, що ліпше відмовимося від угоди, аніж погодимось на менше в питанні брендингу. Disney давала повну згоду на решту наших вимог, залишалося опрацювати деталі. Але це спірне питання призвело до того, що доля Pixar тепер висіла на волосині.

Якби ми відмовилися в той момент, то втратили б решту здобутків і потерпали б від умов чинної угоди ще роками, зберігаючи шанс на те, що вдасться домовитися про кращі умови з Disney чи іншою студією згодом. Якби вели справу далі, наші прибутки зросли б учетверо, проте ми б не досягнули бажаного результату в питанні бренда. Нам усім слід було запропонувати свою думку з цього приводу — Стіву, Еду, Джону й мені. Що б ми не робили, слід було робити це разом. Тож одного дня ми зустрілися в звичній кімнаті для переговорів в офісі Pixar.

Джон цілковито поринув у процес виробництва «Пригод Фліка», також він контролював «Історію іграшок 2». Зустрічі на кшталт цієї були поодинокими. Він добре розумів: якщо ми його покликали, отже, йдеться про щось значне.

— Ми розмовляли з кожним із вас, — розпочав Стів. — Переговори з Disney були нелегкими. Ми досягнули чималого прогресу, але зараз зайшли в безвихідь щодо питання брендингу. Я зовсім цьому не радий. Pixar мусить бути брендом. Це наші фільми. Ми заслуговуємо на повне визнання за свою роботу над ними.

Стів не виказував бодай найменших ознак готовності до примирення. Він говорив так, наче діснеївська позиція була образою.

— А чому вони не пристають на наші умови? — запитав Джон.

— Айзнер боїться, що Pixar розбудується й перетвориться на наступний великий бренд у мультиплікації, — пояснив я.

— Але такий підхід несправедливий, — сказав Ед. — Ми робимо фільми, а їм — уся честь і хвала.

Ед практично ніколи не здавався схвильованим. Та ця ситуація його розлютила. Питання бренда стало справою принципу.

— Якщо два наступні фільми будуть успішними, Disney привласнить наші заслуги, — сказав я. — А якщо ні, Айзнер звинуватить Pixar і звільнить нас від зобов’язань.

— А чому вони не можуть зробити це просто зараз? — запитав Джон. — Ми створюємо ці фільми, цих героїв тут, у цій будівлі. Вони з’являються на світ не там, у них. Усе, що ми хочемо, — визнання за нашу працю. Чому вони хочуть його у нас забрати?

Джона переповнювали емоції, і було цілком зрозуміло чому. Він провів роки за створенням цих персонажів. Вони були йому як діти. Піксарівські діти. Я був певен, що він зовсім не хоче побачити ще один постер, де було би написано «Історія іграшок від Disney», а назва Pixar згадана маленькими літерами.

— Давайте розглянемо ситуацію з іншого боку, — сказав я. — Коли ми відмовимося від угоди, то втратимо перспективу отримати прибуток п’ятдесят на п’ятдесят від наших двох наступних фільмів. Якщо вони стануть блокбастерами, то втрати складуть п’ятдесят мільйонів доларів із кожного.

Нова угода, що могла би замінити чинну, відкривала перед наступними двома фільмами всі переваги нових умов.

— Але хіба це може замінити перетворення Pixar на бренд? — запитав Стів. — У майбутньому він може нам принести стільки ж чи навіть більше, коли ми будемо вільні від Disney і матимемо всі права на наші фільми. Подивіться, як публіка довіряє діснеївським фільмам. Люди йдуть у кіно й у парки розваг завдяки силі їхнього бренда. Якщо Pixar спроможеться зробити те ж саме, ми згодом заробимо значно більше, ніж втратимо зараз.

— Та все ж із чинною угодою ми застрягнемо на місці ще на певний період, — зауважив я.

— Ти не думаєш, що воно того варте на довгострокову перспективу? — запитав Стів.

— Не впевнений, — сказав я. — Ми поставимо на себе, це безперечно, але ціна, яку доведеться заплатити в осяжному майбутньому, дуже висока.

— Вони знали про це від самого початку переговорів, — додав Стів. — Якщо питання бренда було настільки проблемним, Disney мусила нам про це повідомити вже давно. Історії та персонажів створюємо ми. Вони наші. Як ми можемо дозволити комусь іншому пожинати лаври?

Емоції зашкалювали. Місця для компромісу в цій кімнаті не лишилося.

— Отже, єдиний наш вихід полягає у виході з переговорів, — сказав я. — Ми маємо відмовитися. Шляху назад не лишається.

— Я не хочу