Ю. Несбе - Нічний будинок, Ю. Несбе

той інцидент. Не знаю, чи ти так задумував, чи воно просто так вийшло, але ти перетворився на оповідача. Ти спробував оживити ті події для читача, спробував перетворити їх на літературу

— Гаразд, — мовив я з удаваним скептицизмом, хоча водночас відчув щось. Захоплення. Ніби це було щось, на що я чекав. — І у мене вийшло?

— Так, — просто сказала вона. — Принаймні на мою думку. А ще я показала це кільком іншим людям і вони погодились.

Здавалося, мої легені та серце розпирає, ніби у ті моменти, коли я переборщую зі спортом і простір між ребрами та спиною видається мені занадто тісним. Але причиною цього було щастя. І гордість. Гордість за текст, написання якого я не пам’ятав, але нещодавно читав. Кілька інших людей, подумав я. Для мене це мало надзвичайно велике значення.

У лісі ми перетнули дерев’яний міст через струмок. Нас оточували густі пташині співи, ніби за моїм вікном просто перед світанком. Ми дісталися пагорба, на вершечку якого стояв маленький літній будиночок, який я часто минав на своїх пробіжках.

— Ходи, — сказала Карен, і її долоня торкнулася моєї, коли вона взяла мене за лікоть.

Літній будиночок мав шість сторін, скляні стіни, майже як у теплиці, та був збудований навколо стовбура старого дуба, що дарував затінок. Карен відчинила двері й ми увійшли всередину. Там стояв стіл і стілець, яких не було раніше. На столі стояла друкарська машинка, лежав стос паперу та ще склянка з ручками.

— Не знаю, захочеш ти користуватися комп’ютером чи друкарською машинкою, — мовила вона. — Або писатимеш від руки. Та й чи захочеш писати взагалі.

Я подивився на неї. Вона широко усміхалася, але швидко моргала, а на її шиї було кілька яскраво-червоних плям.

— Ох, — сказав я, ковтаючи та виглядаючи на краєвид пагорбів навколо нас. — Я хочу писати. І я хочу використовувати друкарську машинку.

— Чудово, — відповіла вона, і я почув полегшення у її голосі. — Думаю, це місце може надихати. Принаймні з цього можна почати.

Я кивнув.

— З цього можна почати.

— Ну то добре, — мовила Карен, складаючи руки та підводячись на носочки, як вона зазвичай робила, коли була задоволена чи приємно схвильована. — Залишу тебе тут. Можеш проводити тут стільки часу, скільки забажаєш.

— Дякую, — відказав я. — Це була ваша ідея, так?

— Гадаю, так.

— Як я можу віддячити?

— Ох. Коли тебе зрештою випишуть і ти більше не будеш моїм пацієнтом, як щодо квитка у кіно?

Вона спробувала надати цьому невимушеного і безтурботного звучання, а не кокетливого, але вона точно практикувалася вимовляти це речення безтурботно.

— Можливо, — відповів я. — Якісь особливі побажання щодо фільму?

Вона стенули плечима.

— Якась романтична нісенітниця, — мовила вона.

— Згода.

Вона вийшла та зачинила за собою двері. Крізь скляні стіни я бачив, як вона зникає у лісі. Я кілька разів обійшов навколо столу. Відсунув стільця. Спробував посидіти на ньому. Підлога не була цілковито рівною, тож стілець хитався. Я вклав аркуш паперу в друкарську машинку. Натиснув на одну з клавіш, аби перевірити її. Довелося докласти більше зусиль, ніж я очікував. Але то, певно, було питанням практики. Я випрямив спину та підтягнув стільця ближче. Він і досі хитався. А тоді я надрукував, старанно, двома пальцями:

 

НІЧНИЙ БУДИНОК

— Т-т-т-ти з глузду з’їхав, — сказав Том, і я бачив, що він наляканий, бо він затнувся на один раз більше, ніж зазвичай.

 

 

 

Відформатовано: Landes — 13/10/2024

 

Куплено для особистої бібліотеки. Власник: 0J7QkSDCq9Ca0L3QuNCz0L7RgdGF0L7QstC+0LogQm9vayDRhdC+0LzigJnRj9C60LDCuw==

 

 

 

1 Річард Еловед англійською мовою співзвучно Rich are the loved. — Прим. пер.

 

Куплено для особистої бібліотеки. Власник: 0J7QkSDCq9Ca0L3QuNCz0L7RgdGF0L7QstC+0LogQm9vayDRhdC+0LzigJnRj9C60LDCuw==

Куплено для особистої бібліотеки. Власник: 0J7QkSDCq9Ca0L3QuNCz0L7RgdGF0L7QstC+0LogQm9vayDRhdC+0LzigJnRj9C60LDCuw==