Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

— Отож я й придумала план, — провадила Кейт. — Усі кехівці

сидять, як у норі, в тій…

— А хто тебе вповноважив? — урвала її Заді.

— Мертрі уповноважив!

Заді звузила очі, але полишила це без коментарів. Басія

засовався на своєму краю Кейтиної кушетки. Була то ручної

роботи рама, крита здертою з «Барбапікколи» набивкою, а ще —

зшитими абияк залишками тканини, яку раз на місяць

штампував фабрикатор для пошиття одягу та інших потреб. До

неї Кейт змайструвала невеличкого столика з місцевої подоби

дерева. Стільниця була не зовсім рівна, тож Басіїна склянка води

помітно хилилася, бажаючи впасти. На стінах висіли світлини

Кейтиної рідні: двох сестер із їхніми дітками, які всі досі жили

собі на Поясі. А на підлозі стояла череп’яна ваза з увіткнутими в

неї паличками й гілочками, призначеними, на Басіїну думку, для прикрашання оселі, а не для розпалювання вогню.

Надто вже сімейне-затишне було це приміщення як для ради, котру вони зібралися тут радити. Якимсь несправжнім

видавалося Басії те, що він і п’ятеро його знайомців

обговорюють саме тут, у житловій кімнаті Кейт, біля її повної

паличок вази, як їм убити дванадцятьох безпеківців корпорації.

Заговорив Скотті: його рада була зачекати. Але то промовляв

голос не розуму, а страху. Піт підтримав Скотті, виступивши

проти розпалювання конфлікту. Кейт і Заді своїм криком

зацитькали цих двох. Ібрагім не сказав нічого — тільки понуро

задивився в підлогу, закопиливши спідню губу.

— Моя думка така, — сказав Басія, коли запала павза, — що ми

сподіваємося на Голдена.

— Голден уже просидів тут день. Яких ждаників нам іще

ждати? — зі злим сарказмом запитала Кейт.

— Йому потрібен час: щоб зустрітися з нами, ознайомитися з

цим краєм, — провадив Басія, дарма що ці його слова навіть для

нього самого не звучали досить переконливо. — Адже він —

посередник. І він може безпосередньо розмовляти з урядовою

палатою ОПА й з ООН. Його рекомендації матимуть реальну

вагу. Нам треба схилити його на наш бік.

— ОПА? — сплюнула Заді. — ООН? Що саме вони можуть

зробити для нас? Надіслати стислого листа? А тим часом Мертрі

та його зарізяки вже сидять на нашій шиї! — Заді клацнула

пальцями по стіні, за якою патрулювали вулицю безпеківці з

автоматами напоготові. — Скільки наших людей треба їм убити, аби ми почали нарешті захищатися?

— Ми перші почали вбивати їх, — мовив Басія і зразу й

пошкодував, що так висловився. Всі закричали, здебільша на

нього. Басія підвівся. Він добре усвідомлював, яке справляє

враження на всіх своєю кремезною статурою, могутньою шиєю.

Був він більший за будь-кого з присутніх. Ступив наперед —

фізичний виклик. Сподівався, що демонстрації його сили буде

цілком досить. Утім… Кейт могла б і вбити його, якби тільки

захотіла. — Заткайтесь! — і всі помовкли. — Отут ми маємо шанс,

— далі повів він мову, зробивши зусилля, щоб говорити

спокійніше. — Але цей шанс такий крихкий… Ми повбивали тих

кехівців.

— Я не… — почала Заді, але Басія жестом змусив її замовкнути.

— Вони вбили Купа. Наразі вони так почуваються, ніби

відповіли за пролиту кров пролитою кров’ю, тож не вбиватимуть

більш нікого з нас, якщо тільки ми не спровокуємо їх. Отже, наразі ми перебуваємо у стані рівноваги. Якщо ніхто не вкоїть

нічого такого, що пере хнябить справу туди чи сюди, то Голден

зможе зробити те, заради чого його й прислали сюди. Він зуміє

допомогти нам розв’язати цю проблему, не вдаючись більш до

насильства.

Кейт пирхнула й відвернулась, але Басія не зважав на неї.

— Я разом із вами причетний до цього. Я можу втратити

стільки ж, як і будь-хто з вас. Але нам потрібно, щоб цей чоловік

був на нашому боці. Він став свідком того, як Мертрі убив одного

з нас. Але за нами він не усвідкував нічого подібного. Тож ми

маємо таку перевагу, що здається наразі, ніби тільки ми