Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

разом із ними на шатлах їхньої висадки. Немислимо

було розтринькувати отаку розкіш. Сьорбнув із уже ледь теплої

чашки й не відчув чайного смаку.

— Наступним номером уб’ють мене.

— Можливо.

— А чи в буцегарню запроторять, на довічне. Заберуть мене в

родини.

— Це ти, — заперечила Лусія, — ти сам забрав себе від нас, коли злигався з тими шаленими пришелепками, що підірвали

того шатла. Це ти завіз їх на руйновище, аби вони повбивали

там кехівців. Усе, все ти сам вибрав те, що призвело тебе до

цього. Я люблю тебе, Басіє Мертоне. І любитиму, поки серце

битиметься й болітиме в моїх грудях. Але ж ти дурний-дурний

чоловік. І якщо заберуть тебе в мене, я тобі цього ніколи не

прощу.

— Ти жорстока жінка.

— Я лікар, — сказала Лусія. — Я звикла казати людям гірку

правду.

Басія таки не дав чаєві остаточно схолонути, допив його

теплим.

— З тої копальні принести б яку мотузку чи там ланцюг. Та й

почепити ось тут лавку-гойдалку. То й гойдалися б ми, сидячи

отут-о.

— Гарно було б, — похвалила мужа Лусія.

Та пара патрульних-кехівців дійшла до кінця вулиці й

повернула назад. Сонце вже збиралося пірнути за обрій, і ті дві

тіні простяглися майже на всю довжину містечка.

— Досі ми зосереджувалися на видобуванні літію, щоб

розжитися на гроші, — провадив Басія. — Але пора вже

подумати й про наші енергетичні потреби.

— Слушно.

— Не буде ж «Барба» вічно забезпечувати нас батарейками. А

ще ж корабель полетить назад, на Палладу, аби продати руду.

Тож років два, і «Барби» не буде поруч.

— І це правда, — мовила Лусія. Вона покрутила чашкою, роблячи з решток чаю крихітний вир. — Я тужу за Юпітером, що

не бачу його на небі.

— То була краса, — погодився Басія. — Увечері, як споночіє, маю піти до Кейт і решти.

— Басе… — почала Лусія, але не договорила, тільки зітхнула

сумно.

— Вони ж захочуть помститись за Купа. А від того ще гірше

стане.

— А що, — здивувалася Лусія, — може бути ще гірше?

Басія посидів тихо, обмірковуючи, як би він зробив гойдалку

на їхньому ґанку. Поставити б нагрівача більшого для купелі.

Розбудувати кухню, влаштувати їдальню на задвірку. І все таке, до чого більше вже не дійдуть його руки.

Патруль дійшов уже до кінця довгої вулиці, ставши, через ті

темні обладунки, майже невидимим у пригаслому світлі. Басія

підвівся — пора йти.

— Чи міг би ти зупинити їх, щоб більш нікого не вбивали? —

спитала його Лусія — так спокійно-буденно, мов поцікавилася, чи не бажає він іще чаю.

— Так, — відповів Басія — і прозвучало це, мов брехня брехнею.

— Тоді йди.

* * *

Вони зійшлися в оселі Кейт. Піт, Скотті й Ібрагім. Навіть Заді

прийшла — завдяки дружині Аманді, що лишилася вдома

доглядати їхнього хлопчика з його ураженим оком. Але то не

добрий був знак. З усіх їх Заді виявилась найсердитішою.

Найгарячішою головою! Басія працював разом із нею на

Ганімеді, і не раз та й не два Заді, бувало, приходила вранці на

роботу з підбитим оком чи розпухлою губою, побившись із ким-небудь напередодні в барі. Усі ж вони були прибиті горем, усі в

такому стані, що хоч із мосту та в воду, але Заді… її найтяжче

було відмовити від крайнощів.

— Вони застрелили Купа! — сказала Кейт, коли нарешті й

Скотті, останній з них, увійшов до кімнати. Це не була проста

констатація факту. Усі ж бо вони там були. Всі це бачили. Ні —

то був початок пошуку справедливості.

— Холоднокровно! — мовила Заді, підсиливши це слово

ударом кулака по долоні. — Всі ми це бачили. Просто бахнули в

обличчя, перед лицем Господа й