Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

саме так воно і є!

Мертрі свиснув, і трапом спустилося ще десятеро в безпекових

обладунках. Усі озброєні: з автоматами й пістолетами в кобурах.

Ніяких нелетальних засобів стримування не видно було.

— Будьте ласкаві усвідомити, — провадив Мертрі, — що це ще й

через той напад на першу нашу безпекову команду…

— Та ніхто ж не довів, чи хтось на них нападав! — викрикнув

хтось із натовпу. Куп, то був Куп! Він стояв позад юрби,

схрестивши руки на грудях і з самовдоволеною посмішкою на

обличчі.

— Через той напад, — провадив Мертрі, — я й дав моїм людям

дозвіл стріляти першими. Вони мають право, коли відчують собі

загрозу, застосувати летальну зброю, аби ту загрозу усунути.

Тут крізь юрбу проштовхалася Керол, щоб посперечатися з

Мертрі, який досі стояв біля трапа. І Куп слідом за

координаторкою!

— Ви тут ніякий не уряд! — заявила Керол. Від гніву випнулися

жили на її шиї. Руки були зціплені в кулаки, але опущені по

боках її тіла. — Ви не маєте права просто висадитися тут із купою

рушниць і розказувати нам, ніби це ваше право — по нас

стріляти! Це — наш світ!

— Правильно! — прокричав Куп і обернувся до юрби, закликаючи всіх приєднатися до протесту.

— Ні, — заперечив Мертрі, все з тією самою незмінною

посмішкою, — це не так.

Тут повітря розколов гуркіт іншого корабля, що пронизав

атмосферу й приземлився на західній окраїні містечка. Мертрі

тільки глипнув на нього. «Ще більше війська скидають», —

подумав Басія.

Тепер Мертрі рушив до містечка, його рій — слідом за ним, а

вже довкола всіх їх посунула розсіяною хмарою і юрба. Керол і

далі щось доводила Мертрі, але її слова не справляли на нього

враження. Шеф служби безпеки тільки посміхався й кивав

головою, але не припиняв ходи. Той корабель, що приземлився

по той бік містечка, здійнявся на стовпі білої пари й зник із поля

зору. Ревище його двигунів заповнило весь тутешній світ.

Коли дійшли до центру поселення, Басія укмітив Яцека, що

огинався край юрби. Він схопив сина за руку й сіпнув дужче, ніж

намірявся, і хлопець вереснув злякано.

— Тату! — заговорив він, коли Басія потягнув його геть. — Я

що, в біді?

— Так! — вигукнув Басія, та коли уздрів сльози в очах хлопця, зупинився і впав навколінці поруч нього. — Ні! Ні, синку. Але

мені треба, щоб ти хутко опинився вдома.

— Але ж… — почав Яцек.

— Ніяких «але», хлопче! — Басія легенько штовхнув його в

напрямі домівки. — Йди додому.

— А що, той чоловік повбиває нас? — запитав Яцек.

— Який чоловік? — перепитав Басія, але то була така тактика: затягти остаточне з’ясування. Добре знав він, який такий

чоловік. Навіть його хлопчик унюшив смерть, яку несе Мертрі зі

своїми людьми. — Ніхто нас не повбиває. Іди додому.

Басія пройшов трохи слідом за Яцеком і зачекав, поки той

зайде до хати й зачинить за собою двері. Басія якраз рушав

назад, до юрби, коли пролунав постріл.

Перша його думка була: «Яцек як у воду дивився! Вони

вбивають нас!»

Ні, ще не «нас», переконався він, щойно вернувся до натовпу.

Лише Купа застрелили, й лежить він у поросі, з червоною

діркою там, де мало бути око, і вже голова його купається в

калюжі крові.

І Голден стоїть, зціпивши зуби, з широко розплющеними

очима.

«Запізно! — подумав Басія. — Знову запізно…»

* * *

Люди з автоматами патрулювали вулиці Першої Висадки.

Басія і Лусія сиділи на крихітному своєму ґаночку й дивились, як ті двоє минають їхню оселю в пригаслому сяйві раннього

вечора. Чоловік і жінка, обоє в обладунках із червоно-синім

логотипом компанії КЕХ. Обоє з автоматами. Обоє з рішучими

виразами облич.

— Я призвів до цього, — мовив Басія.

Лусія стисла йому руку.

— Пий чай, Басе.

Басія задивився на чашку чаю, що прочахала в нього на

колінах. Весь чай, яким колонія хоч коли могла призволятися, прибув