Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">знаходить нові речі. Старі речі. Воно тече в місця, де йому

зручно текти. Є відгуки, й ті відгуки живлять оті імпульси, що їх

викликали, тож є ще більше відгуків. Усе автоматичне, й

порожнє, і мертве, як воно є. Ніщо не сягає назад. Воно не

відчуває

розчарування.

Воно

не

замикається.

Воно

вихоплюється.

Воно не переживає втоми, але втома є частиною його. Воно

вихоплюється, кидаючись у новий можливісний простір, і щось

глибинне в ньому, ширше, ніж воно мало б бути, спостерігає, як

воно сягає.

Двері й повороти. Воно вихоплюється воно вихоплюється воно

вихоплюється. Двері й повороти.

Це може обернутися бридом, дитинко.

Розділ дванадцятий. Басія

Джеймс Голден прибув запізно.

Разом з усіма іншими колоністами Басія дивився, як

поштовховий плюмаж «Росинанта» осяває небо Ілуса. Можливо, саме для нього це було вже запізно. Це ж бо він, Басія, склепав ті

бомби, що знищили кехівського шатла і вбили оонівського

губернатора. І він був присутній тамечки, де Куп із рештою

перестріляли кехівську безпекову команду. І, либонь, йому вже й

не виборсатися з того всього. Можливо, він уже є небіжчик або

такий, кому судилося доживати віку в тюрмі, а це чи те — хіба не

одне й те ж саме насправді? Одначе, задивившись на ту смугу

білого полум’я в небі, він відчував якусь іскринку надії. Джим

Голден урятував-таки тих ганімедівських дітей — хай і запізно

для Катоа прибувши, але решту все ж урятував. Він, Голден, знищив ту лиху корпорацію, що вбила Басіїного синочка.

Завдяки Голденові не існували більше ні «Мао-Квіковскі», ні

«Протоген». І дарма, що Басія ніколи не стрічався з тим

чоловіком особисто, але бачив його у відеопередачах і читав про

нього у стрічках новин. Коли він бачив на екрані, як той, хто

помстився за Катоа, розмовляє та усміхається, це породжувало в

його душі дивне відчуття близького знайомства.

А зараз той чоловік прибуває на Ілус. То, можливо, і Басію він

зуміє врятувати?

Отож коли розвіялася в небі та яскрава смуга і Басія зрозумів: Голден зі своїм екіпажем уже на навколоілусній орбіті, він

дозволив собі відчути, як його захлинає хвиля надії. Давно не

відчував він такої надії.

А зачувши громовий гуркіт шатла, що спускався, він, разом з

іншими колоністами, побіг за містечко, пильнуючи, де ж той

човник сяде. «Оонівський посередник прибуває!» — кричали

вони одне одному. А мали вони на увазі того самого чоловіка,

що врятував Землю. Чоловіка, що врятував Ганімед. І цей

чоловік порятує й нас…

Ось із неба впав легкий шатл і сів на тверду землю південніш

Першої Висадки. І половина містечкової людності помчала

зустріти його. І Басія побіг з усіма.

«Човник» сидів на п’ятьох лапах, прочахаючи — лусь-лусь! від

перегріву. Містечко вичікувало мовчки, надто схвильоване, щоб

розмовляти. Потім шатл спустив на землю трап, і по ньому

почав спускатися куцуватий гладун — явно землянин. Сивий

чуб, по оране зморшками обличчя. Ні, це не Голден. Мо’, хтось із

залоги його корабля? Але ж цей куць мав на собі обладунок із

логотипом КЕХ, а Голден мав би виступати як безсторонній

посередник.

Спустившись на пів трапа, чоловічок непривітно посміхнувся

поселенцям. Басія затамував віддих і переконався, що й інші

дихати перестали.

— Привіт! — мовив чоловічок. — Мене звати Адольфус Мертрі.

Я — начальник безпекової служби «Королівської Енергетичної

Хартії».

То що ж воно було прорвалося на навколоілусну орбіту? Ще

один кехівський корабель? Ось той начальник уже й зовсім

зійшов із трапа, все так само посміхаючись отією хижою

посмішкою, і юрба, як один, сахнулася від нього назад. Басія й

собі відступив на крок.

— Через отой напад на наш шатл, який забрав життя багатьох

працівників КЕХ та чиновників ООН, я беру на себе

безпосередній контроль над цим світом. Це звучить як

проголошення закону воєнного становища? Так це звучить, бо