Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Гредхард, Ваша Величність, це не те, про що ви подумали! – Замахала ельфійка руками.

- Добраніч. - Маленька королева попрямувала до намету.

- Ваша Величносте ... зачекайте ... Ронал, я тебе ненавиджу! – Обурилася ельфійка.

 - Ха-ха-ха, Маль, твій принц скоро повернеться, ха-ха! – Давився сміхом Гредхард.

- Старий, припини! Він не мій принц! - Не на жарт розлютилася лучниця.

- Як скажеш, Маль, ха-ха! - Плескав себе старий по колінах.

- Які ж ви всі... агхх! - Дівчина тупнула чоботом, амбітно показуючи своє невдоволення. Такі глузування у бік ельфійки зі знатного роду були просто неприйнятними. Але вона вирішила пропустити повз вуха глузування торговця і гордо задерши ніс, пішла в намет.

Вночі, коли сон накрив своєю пеленою табір і білий місяць вийшов з-за хмар, Ронал повернувся.

 - О! З'явився нарешті. Маль все стояла зачарована, чекаючи твого повернення. Ти знатно пошматував їй нерви. - Не міг не вразити торговець.

 - Досить тобі, старий, мені просто було нудно. - Солодко позіхаючи відповів Ронал.

 - А, нудно йому було! Ой, заморили діда, ха-ха. – Підкидав старий дров у вогонь.

Хлопець, посміхаючись, похитав головою і тихенько зайшов у намет, але він явно не очікував побачити те, що з'явилося перед ним. Маль сопіла, ніжно обійнявши Лію. Та в її обіймах згорнулася клубком, розташувавши поруч із руками свій хвіст. Незважаючи на свій зріст, вираз її обличчя та незграбні манери видавали, що королева, хоч і виглядала як підліток, все ще була дитиною. Збоку здавалося, ніби любляча мати обняла свою дочку. Ця картина нагадала Роналу, як у такі ж холодні ночі його мати лежала разом із ним, чекаючи на повернення батька зі стіни. Перевертень вкрив сплячих своєю курткою швидше інстинктивно, ніж по необхідності - у наметі було досить тепло. «Так, із драконом скрізь тепло». - подумав він, потім вмостився зручніше з боку дівчинки, посміхнувся і через хвилину вже мирно спав, обійнявши своїми великими руками ельфійку разом із дитиною. Цього разу небезпека оминула їх.