Джуні Салем - Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем

Думка про те, що я могла вже бути вдома, але досі залишаюся тут, бо Андріл мені збрехав, змушує забути про небезпеку! Наближаюсь до нього з таким відчуттям, наче мені встромили ножа в спину. 

-Так і будеш мовчати?

-Може спочатку розпалимо багаття?

Не дуже правильна відповідь і в мене все закипає всередині. Хай я краще замерзну тут чи мене змиє водоспадом, але залишатись з тим, хто мене просто використав, не хочу ні хвилини. 

-Тобто, я права! Ти вирішив розважитись, щоб не нудно було мандрувати, так? Адже ти сам це сказав, тепер я пригадую! Знаєш, що я думаю - ти пихатий, зарозумілий і самовпевнений…

Останні слова не встигаю договорити. Андріл ловить мене за плечі і притискає до себе.

-Доки ти не спробувала втекти, я тобі відповім. Того разу, коли ми розмовляли в Таун Веї і нас знайшла Міра, пам’ятаєш, що ти мені сказала?

-Щоб ти забирався до біса! - смикаюсь щосили.

-Щось таке, - в його голосі немає й тіні жалю чи каяття. - А ще ти сказала, що тобі не потрібен перстень і я можу його забрати! Ти відмовилась він нього, Бузочок, я нічого для цього не зробив! І якби я тобі збрехав, ми б не стояли тут зараз!

-Як це пов’язано?

В словах ельфа точно є частка правди, я пригадую, що була розлючена і готова викинути той клятий перстень в прірву! 

-Дуже просто. Міеліки не залишили б від мене мокрого місця. 

Наша пісня гарна й нова! Я нічого не чула про тих, кого він назвав духами лісу і досі думала, що вони просто лякають подорожніх, але, схоже і тут все не слава богу! 

-Було б непогано! - шкода, що в темряві я не можу подивитись йому у вічі. - Ти це заслужив, але може поясниш, в чому справа?

-Бо це просто не просто духи лісу, це жінки, яких колись образили і покинули. Неупокоєні душі, які обирають життя в лісі. Вони чатують на дорогах, щоб поспілкуватись з живими, а іноді і допомагають. Але якщо їм трапиться зрадник, він звідси вже не вийде. Я не дурив тебе, Бузочок, подивись сама!

Вивільняю руку і кидаю погляд на зап’ясток. В напівтемряві ледь помітна в’язь, що прикрашає руку, наче золотий браслет. І такий самий перехоплює руку ельфа, отже дещо мені слід добре запам’ятати: його словам дійсно можна довіряти, у всякому разі тим, які були сказані вголос, бо його народ не може брехати. І взагалі, в цьому свтіт слова - найбільша зброя.