Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

– Такого крику, коли ми взнали про смерть Василя і почали голосити, я ніколи не чула у своєму житті, – каже двоюрідна тітка Тетяна Сущук. – Серце тоді опустилося десь на самий низ живота.

– Мені ніхто не повідомив про смерть мого братика, вирішили поберегти. Я дізналась випадково, навіть  соромно про це зізнаватися, але я побачила, що Васі більше немає в Інтернеті. Ввечері перед сном зайшла в соцмережу і на сторінці Марії, дружини Василя, стояло повідомлення про те, що вона стала вдовою, – Тетяна Губарець вже не може стримувати сліз, голос зривається, дрижать пальці рук. – Вірю, що смерть Васі була не даремною. Все налагодиться і в Україні наступить довгоочікуваний мир. Його ім’я не буде забутим. Для нашої сім’ї – це головне. 

Для мене він, звичайно, залишився героєм. Не зважаючи ні на що, він виконав свій військовий обов’язок – захищати країну та її громадян. Причому виконав його з гідністю, розплачуючись за наш спокій своїм життям.

– Я ще півроку після поховання виглядала його: а раптом побачу, а раптом увійде до хати, – з сумом каже тітка Галина Слюсар.

Розповідь Лідії Губецької, тітки, яка виростила Василя, завершує наше спілкування:

– Це відбулось вже по обіді. Нічого не передвіщувало біди. Їх батарея закінчила стрільбу і прибула у базовий табір на відпочинок. Надворі літо, спека, хлопці не на бойовій позиції, тому бронежилети зняли. Раптом надходить команда: «В укриття!». А куди ховатись? Вони стояли в чистому полі – ні рівчаків, ні окопів не було ніде поблизу. Хлопці попадали на землю. Останніми словами Васі були: «Я згадав новий анекдот, потім розповім». 

Микола, побратим Василя, розповідав, що коли побачив його лежачого на землі, то він був білий, як крейда. після того, як Микола наклав собі джгут на поранену ногу, то підповз до Василя і зробив йому обезболюючий укол. Коли обстріл закінчився всі вирішили, що Вася просто втратив свідомість, так як крові на ньому не було. Приїхали медики і забрали всіх поранених та вбитих. Вже в швидкій з’ясувалось, що Василь мертвий. Уламок зайшов йому в груди і, як нам сказали, смерть була миттєвою. 

Відразу після поховання Василь мені наснився. Питався в мене, чому всі в чорних хустках. Розповідав, що в нього все добре. 

Василь жив в батьківському будинку з дружиною. Не все в них вдавалось, проте жили щасливо, але недовго. Саме з цього будинку ховали його маму і ховали його самого.

Через деякий час Василь знову мені наснився. Розповідав, що повернеться у село та побудує поруч з батьківським власний будинок. А поки що у нього є нагальні справи і йому потрібно йти. 

Після відкриття меморіальної дошки на фасаді школи, він приснився своїй старшій сестрі Олесі. Казав їй, мовляв, бачила, скільки в мене було хлопців на похоронах? Ось так потрібно вмирати, як герой.