Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

— Почекай, я зараз покличу лікаря! – вигукує він, і піднімається зі стільця.

Через декілька хвилин приходить лікар, і запитує про моє самопочуття. Вимірює тиск, пульс, світить в очі, щупає кінцівки моїх пальців ніг, щось говорить, а я лише відповідаю на запитання, дивлячись в цей момент на Максима. Приємно спостерігати за його реакцією. Коли лікар пішов, до палати вривається мама. Максим вирішує вийти, і залишає мене з мамою на одинці. А мені так хочеться, щоб він побув зі мною. Де ми зможемо поговорити, він дивитимиться мені в очі, торкатеметься моєї руки. Зараз мені безумовно не вистачає його. Цікаво, скільки я вже тут днів лежу? І чому в мене перебинтована голова?

— Доню, як ти себе почуваєш? Щось болить? — запитує в мене стурбовано мама, і дивиться на мене.

— Мамо, все добре! — вимовляю, і стараюся хоч трохи посміхнутися, але вдається складно.

— Доню, ти повинна негайно розлучитися з Максимом! — наголошує вона, і думає, що я її послухаю.

— Навіщо мамо? — ледь чутно промовляю.

— Ти ще в мене запитуєш навіщо! Ти бачиш, що він з тобою зробив, і де ти зараз! З ним тобі добре не буде! — кричить досить голосно мама.

— Можна тихіше говорити, я не глуха і все чудово чую. І Максим тут не винен. Його провини, що я зараз в лікарні, немає. Я сама у всьому винна.

— Добре тоді скажи мені, що за таємницю ти від мене приховуєш? — дивиться на мене мама, чекаючи, що я їй все розповім, але в мене поки немає жодного бажання про це говорити.

Цікаво звідки вона знає про таємницю? Невже Максим все розповів? Або це зробив В'ячеслав? Байдуже тепер вже нічого не змінити, і мама безсумніву, не відчепиться від мене, поки не дізнається правду, але їй краще цього не знати.

— Мамо, я хочу відпочити, — ледь чутно промовляю я, і закриваю очі.

— Добре донечко, відпочивай. Набирайся сил, і по швидше одужуй, — промовляє лагідно мама, і цілує мене в щоку.

Коли мама йде я стараюся хоча б трохи піднятися, незважаючи на жахливий біль в голові. В шухляді тумбочки я знаходжу свій телефон та набираю Максиму. Чую гудки, від яких ще більше нервую. Коханий не бере слухавку, я телефоную йому ще разів три, та все марно. Сподіваюсь він просто зараз зайнятий, і перетелефонує пізніше. А поки відкриваю галерею, та милуюся нашим спільним фото з реєстрації шлюбу. Цілую подумки Максима. І вирішую трохи по спати, і відволіктися від нав’язливих думок, які вже почали не давати мені спокою. Хотілося, щоб після сну біля мене вже сидів коханий. І я змогла йому все пояснити, хоча сумніваюся, що він взагалі мені повірить. Зараз сон це єдине, що зможе надати мені сил. Як тільки я приготувалася до сну. Двері в палату відкрилися, я відкрила очі, та побачила В’ячеслава.

— В’ячеславе, можеш прийти, будь ласка, пізніше! Я хочу спати! — вигукую я, споглядаючи на нього.

— Я прийшов тобі сказати, що дуже хвилювався за тебе, а ще я дуже тебе кохаю! — доволі ніжно промовляє В’ячеслав, та дивитися на мене.

— Якщо ти дійсно мене кохаєш, то дай мені спокій! Я втомилася, і хочу спати!

— Ну, звісно якби тут стояв Максим, а не я, ти б так не говорила, — з невдоволеністю промовив він.

— Що ти хочеш?

— Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, та народила мені сина, — його погляд холодний настільки, що в мене виступають на тілі сироти.

— Вибач, але я вже Максимові пообіцяла народити сина! — вигукую, незважаючи на нудоту та головний біль, який ще більше посилюється.

— За які це такі заслуги, дозволь поцікавитися?! Чим він кращий за мене? Він тримає тебе силою, і ти ще при цьому всьому готова народити йому сина, — чую охриплий голос В’ячеслава, і розумію, як же він мене дістав.

— Іди геть!!! Я хочу відпочити!!! — кричу, і закриваю очі.

Через декілька секунд, я чую як гучно стукають двері. Я роблю глибокий вдих та стараюся заснути, але думки в моїй голові не дають мені спокою. За декількох хвилин я чую рингтон свого мобільного. Дотягуюсь до телефону в надії, що це дзвонить Максим, але коли приймаю виклик розумію, що телефонує мама.