Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

Максим

Сьогодні я їду до Мирослави, оскільки мені зателефонував лікар повідомивши, що стан Миросі покращився тож, можливо, скоро вона прийде до тями. В мене піднявся навіть настрій, від такої новини, тому я поспішив швиденько до лікарні. Хотілося бути поруч з нею, коли вона прийде до тями. Правда, я досі не можу відпустити всю ту ситуацію, що сталася. Ця інформація — досі непокоїть мою душу. Та я стараюсь шукати, щось хороше. Впевнений прийде час і ми обов’язково про це поговоримо без нервів, сварок, недомовленостей. Я хочу знати все, щоб краще її зрозуміти. Проходячи коридором біля палати я побачив В’ячеслава. Якого хріна він тут! Я ж просив нікого зі сторонніх до неї не пускати.

— Що ти тут забув ?! — викрикую від злості я.

— Я прийшов провідати Миру! — з повною серйозністю вигукує у відповідь він.

— Навіщо?! Впевнений Мирослава б не хотіла  тебе бачити! — сердито говорю показуючи хлопцю, що я явно не радий його тут бачити.

— Я друг Мирослави, і дуже хвилююся за неї, — промовляє В’ячеслав, не змінюючи свій серйозний вираз обличчя.

— Знаю я таких друзів! Тільки Мирослава про тебе геть іншої думки. І ти для неї не більше чим реп’ях, який дістає своєю присутністю.

— Я б скоріше тебе назвав реп'яхом, який втягнув її в свої ігри. І тепер вона через тебе потрапила до лікарні, — вимовляє він, а я лише іронічно посміхаюся.

— Цікаво, в які це ігри я її втягнув? Може, підкажеш мені хоч одну, — продовжую і далі посміхатися та дивитися на В’ячеслава.

— А ваший фіктивним шлюб, це не твоя гра!

— З чого ти взяв, що наш шлюб фіктивний?! — напрочуд голосно запитую я.

— Бо Мира тебе не кохає! Ти силою змусив її вийти за тебе, — після його слів я заходжуся сміхом, а він злісно коситься на мене.

— Невже я схожий на того чоловіка, який буде тримати жінку силою біля себе? Звісно, що ні! А ось ти цілком можеш!

— Макс, тебе з так звуть?!

— Для тебе я Максим!

— Так ось, Максиме, Мирося, однаково буде моєю, і скоро вона подасть документи на розлучення. Адже Тетяні Миколаївні не потрібен такий зять, — досить єхидно прозвучали його слова, якими він напевно хотів мене налякати, але не вдалося.

Але страх, того що вона не захоче бути зі мною, через те що я син її колишнього. Мене взагалі не покидає. А якщо вона дійсно захоче подати на розлучення? Ні вона не зробить цього! Я настільки гублюся в здогадках, що не знаю, що думати. Мені обов’язково потрібно поговорити з нею, щоб я не виводив себе цими думками. В’ячеслав досі дивиться на мене так злісно та з ненавистю, що так і хочеться...

— Раджу тобі йти, якщо ти не хочеш, щоб я дав тобі в твоє самолюбне обличчя, — промовляю я, глянувши злим поглядом на В’ячеслава, і зайшов до палати.

Сівши на стільці, обличчя Миросі було таким же блідим, як раніше. Я взяв її за руку, яка вже не була такою холодною, як в перший раз.

— Як же сильно я тебе кохаю, Мирославо!

В такі моменти, я навіть готовий був забути все те, що в неї було з моїм батьком. Хоча знаю, що це буде дуже важко, але я впораюся! Головне, щоб це потрібно було самій Миросі. Все-таки кохання в моєму серці сильніше — за біль, який вона мені завдала. Буде важко, але я вже звик до складнощів, які підкидає мені моє життя. І здаватися, я зовсім не збираюся! Буду іти до кінця, і байдуже, чи буде цей кінець щасливим, чи ні. Головне, що я спробував!

Так хочеться, щоб Мирослава була щасливою! А чи зі мною, чи без мене! Не так вже й важливо! За стільки днів я жадав почути її голос, глянути в її прекрасні очі. І це найбільше для мене щастя. Готовий провести в цій лікарні стільки часу, скільки потрібно, лиш би вона прокинулася. Тож сьогодні я навіть буду ночувати тут на стільці. Зі сподіваннями, що Мирослава нарешті прийде до тями, і зовсім скоро ми зможемо вияснити всю цю ситуацію, що нависла між нами, як чорна хмара серед ясного неба.

Зараз, я сиджу біля її ліжка, так мені зараз важко, і я не знаю куди себе подіти. Я вже дивився в вікно, виміряв кроками кімнату, розмірковував про багато що, і тільки спів пташок відволікав мене від всього. Та все ж втома та декілька безсонних ночей вдалися взнаки, і під вечір мене конкретно зморило. Тому я вирішив по спати хоча б поряд з коханою. А образу на неї я старався заглушити в собі, адже вона не винна, що так сталося. В даній ситуації вона така ж жертва, як я. Або ж я просто шукаю їй виправдання, щоб легше було це сприймати. Та все ж ми обоє постраждали від мого батька, і він обов’язково за це поплатиться.

Мирослава

Розплющивши очі я помітила як біля мене на стільці спав Максим, схиливши голову на край мого ліжка, він тримав мене за руку. Глянувши на нього на моєму обличчі розквітла посмішка. Це означає, що я йому досі не байдужа, і він хвилюється за мене. Як же добре, що він не зникнув. Я хотіла піднятися, але мені страшенно заболіла голова. Відчуття однаково, що по мені проїхалися. Все тіло боліло, і зводило в неприємній судомі. Я погладила Максима по руці, і він відкрив очі та глянув на мене стурбованим, але водночас щасливим поглядом.

— Кохана, ти прокинулася! — вигукнув він, з посмішкою на обличчі.

Спочатку Максим обійняв мене, а потім  поцілував в губи. Я в повній розсіяності не знаю, що сказати тому дивлюся розгубленими очима на нього.