Юлія Бонд - Я теж її кохаю, Юлія Бонд

Розділ 15

Юлія

Сьогодні важливий день, тому я прокидаюся трохи раніше, ніж звичайно, щоб встигнути зібратися в поїздку і нічого не забути. На нас із Єгором чекає далека дорога на інший кінець земної кулі.

Вирішаю ще трохи повалятися на ліжку. І помріяти, представляючи наше з коханим майбутнє. Поки що воно бачиться мені розмитим. Але я точно знаю, що хочу народити від Єгора дитину, а може дві. Серце наповнюється теплом, я усміхаюся, уявляючи момент, коли одного разу на тесті на вагітність з'являться дві заповітні смужки. Єгор буде щасливий – знаю, він сам казав, що мріяв про дочку, схожу на мене.

Потягнувшись, встаю з ліжка. Надягаю поверх нічної сорочки халат і підходжу до вбудованого в шафу дзеркала. Дивлюся на своє зображення. І не впізнаю. Така щаслива, в очах світиться блиск. Хіба ця жінка може бути мною? Так це я. Такою стала поряд із Єгором, адже красивою жінку робить не косметика, а коханий чоловік поряд.

Єгора в спальні нема, а тому я вирушаю на його пошуки. Ходжу по другому поверсі, заглядаючи у всі кімнати. А потім чую голос коханого, який доноситься звідкись знизу, і поспішаю до сходів.

Застаю Єгора, який стоїть навпроти каміна. В одній руці у нього затиснутий телефон, так сильно, що аж кісточки пальців побіліли. А другою рукою коханий тримає келих, явно не з “Колою”. Здригаюся, бо на відстані відчуваю напругу. А ще я ніколи раніше не помічала за коханим звичку пити спиртне вранці. Можливо, це одиничний випадок і я даремно себе накручую, адже попереду далекий переліт. А можливо, щось трапилося, але я така щаслива, що навіть думати про це не хочу.

Ступаючи навшпиньки, щоб піді мною навіть не скрипнула підлога, наближаюся до Єгора. Поки що він мене не помічає. А я хочу підійти до нього нечутно і міцно обійняти, притулившись до його спини.

Відчувши мою присутність, Єгор обертається. Дивиться мені пильно у вічі, а я посміхаюся йому привітно і прискорюю крок. Зупинившись навпроти коханого, притискаюся до його грудей і говорю, як сильно за ним сумувала, поки лежала в спальні одна. У відповідь Єгор мовчить, навіть не бажає мені доброго ранку. І це виглядає дивним, м'яко кажучи.

– Єгоре, щось трапилося? Невже скасовували наш рейс на літак? – Запитую я, а Єгор випиває келих одним махом і повертає погляд на моє обличчя. Дивиться з-під насуплених брів, підтискає губи. – Що сталося? Скажи мені.

– Я одружуся, Юлю, – карбує чужим холодним тоном, але я поки що нічого не розумію.

– Дуже поганий жарт. Чи це була пропозиція? – Усміхаюся, обіймаючи коханого чоловіка за шию.

Посміхнувшись. Єгор відводить погляд убік. І я відчуваю, як усередині мене все обривається. Серце то завмирає, то робить подвійне сальто.

– Ні. Я одружуся з іншою. А зараз тобі краще піти, бо за десять хвилин у цей дім увійде твій чоловік, – скидає мої руки та киває на двері.

Проковтнувши грудку, що підкотила до горла, я роблю глибокий вдих. І відступаю на один крок.

– Скажи, що жартуєш! Скажи, що це безглуздий жарт. Ти жартував, так? – Вимагаю я, але Єгор хитає головою.

– Я не шуткую. Я серйозний, як ніколи. Скоро тут з'явиться Батурін, тому якщо ти все ще хочеш від нього втекти, то рекомендую поквапитися.

Діставши із кишені штанів портмоне, Єгор простягає мені кілька купюр.

– Візьми. Цього тобі вистачить на перший час. Потім продаси свої дорогі прикраси, зв'яжешся з батьками... Загалом, ти доросла дівчинка. Викрутишся.

Гроші я не беру. Я взагалі не розумію, що відбувається. Серце від болю рветься на частини, а розум кричить мені: Біжи, Юлю. Біжи!”

– Любий, ми ж кохаємо один одного. Навіщо ти так із нами? – сльози градом котяться по моїх щоках, але я навіть не намагаюся змахнути їх рукою.

– "Нас немає! Ти свій вибір зробила ще десять років тому, коли відмовилася від мене, – його слова б'ють на розмах, потрапляючи точно в серце.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍