Філіп Кіндред Дік - Затьмарення, Філіп Кіндред Дік

— Це називається déjà vu, — сказав один із агентів у шифрувальних костюмах.— Дозволь тобі дещо порадити. Прокрути плівку вперед на більший проміжок часу, не на годину, а, скажімо, на шість годин. А тоді відкручуй назад, доки на щось не наштовхнешся. Назад, а не вперед, розумієш? Таким чином ти не потраплятимеш у їхній ритм. На шість, а то й на вісім годин уперед, а тоді — великими стрибками назад... Ти дуже швидко до цього звикнеш, так ти відчуватимеш, де — одні нісенітниці, а де зможеш натрапити на щось вартісне.

— І насправді ти навіть не слухатимеш, — додав інший агент,— доки не наштовхнешся на щось важливе. Це схоже на сон матері: її ніщо не може розбудити, навіть гуркіт вантажівки, що проїжджатиме поблизу, окрім плачу дитини. Він її будить, від нього вона прокидається. І неважливо, наскільки тихий цей плач. Підсвідомість працює вибірково, якщо її навчити, на що саме звертати увагу.

— Знаю, — відказав Фред. — У мене двоє дітей.

— Хлопці?

— Дівчата, — мовив він. — Двоє дівчат.

— І це ду-у-у-уже до-о-обре, — протягнув один з агентів. — У мене одна, їй один рік.

— Без імен, будь ласка,— сказав інший, і вони всі вибухнули сміхом. На мить.

«Так чи інакше, є дещо,— сказав сам собі Фред,— що варто виокремити з загального запису і передати на аналіз. Цю зашифровану фразу про „прикидатися наркослідчим“. Решту чоловіків у Аркторовому будинку вона також здивувала. Коли їхатиму завтра на третю в центр, прихоплю з собою роздруківку — достатньо буде й аудіозапису — і обговорю це з Генком, разом з усім іншим, що вдасться дізнатися до того часу.

Але навіть якщо це все, що я наразі можу показати Генку, — подумав він, — уже є з чого почати. Це, — вирішив він, — підтверджує, що цілодобове спостереження за Арктором — не марна трата часу.

Це показує, — подумав Фред, — що я мав рацію.

Ця фраза була обмовкою. Арктор облажався».

Утім що вона означала, йому поки що було невідомо.

«Однак, — сказав він собі, — ми це дізнаємося. Ми не облишимо Боба Арктора, доки він не засвітиться. Хоч як неприємно постійно бачити й чути його і його друзів. Ці його друзі, — подумав Фред, — такі ж виродки, як і він. Чи зміг би я витримати з ними в одному будинку? Що ж це за життя? Яка, як щойно зауважив той офіцер, безкінечна нісенітниця!

Їх, — думав він, — охопив морок, морок у головах, як і морок довкола; морок усюди. Завдяки тому, ким вони є: якими людьми».

З цигаркою в руці він пішов до ванної, замкнув двері, тоді вийняв з пачки цигарок десять пігулок «смерті». Набравши в паперовий стаканчик води, він ковтнув усі десять. Треба було взяти з собою більше. «Що ж, — подумав Фред, — я зможу закинутись ще після роботи, коли дістануся додому». Поглянувши на годинник, він спробував вирахувати, коли це трапиться. У голові все розпливалося. «Чорт забирай, скільки ще чекати? — запитував він себе, дивуючись, що сталося з його відчуттям часу.— Це через переглядання голограм воно пішло по пизді, — вирішив він. — Тепер я більше не здатен зрозуміти, котра година.

Почуваюся так, наче закинувся кислотою і просуваюся у машині через автомийку, — подумав Фред. — На мене насувається купа гігантських мильних щіток; мене затягує в тунелі чорної піни. Що за життя», — подумав він, і відчинив двері ванної, щоб неохоче повернутися до роботи.

— ...як я розумію, Бог помер, — сказав Арктор, коли Фред знову ввімкнув перегляд плівки.

— Не знав, що Він хворів, — відказав Лакмен.

— Оскільки мій «Олдсмобіль» повністю накрився, — мовив Арктор, — то я вирішив продати його та купити слона.

— Нафіга? — запитав Берріс.

«А ти купи слона!» — мовив до себе Фред.

— А ти купи слона! — відказав Арктор.

Наступного дня о третій двоє медиків — не ті, що перевіряли його раніше, — провели кілька тестів з Фредом, котрий почувався ще гірше, ніж учора.

— Вам покажуть серію знайомих об’єктів, що швидко змінюватимуть один одного; спершу ви дивитиметеся на них лівим, а тоді — правим оком. Одночасно на підсвіченій панелі навпроти вас з’являтимуться обриси кількох таких об’єктів, і вам потрібно буде за допомогою олівця вказати, які саме обриси відповідають об’єкту, що ви бачите. Але об’єкти з’являтимуться й зникатимуть дуже швидко, тому не зволікайте надто довго. Перевірятиметься як швидкість реакції, так і точність. Готові?

— Готовий, — відказав Фред, приготувавши олівця.

Перед ним проскочила ціла купа знайомих об’єктів, він вказував на підсвічені фото. Щойно перевірили ліве око, взялися за праве.

— Тепер вам закриють ліве око і покажуть знайомий об’єкт. Вам потрібно простягнути ліву, повторюю, ліву руку й обрати з групи об’єктів той, який побачили на зображенні.

— Добре, — сказав Фред. Перед його оком виникло зображення гральної кості; він пошукав лівою рукою і витягнув з-поміж багатьох дрібних об’єктів перед собою гральну кість.

— У наступному тесті ваші очі будуть заплющені, лівою рукою ви зможете намацати літери, із яких складається слово, викладене перед вами, а тоді потрібно буде написати це слово правою.

Він зробив так, як йому сказали. Перед ним виклали слово «ГАРЯЧЕ».

— А тепер прокажіть викладене перед вами слово.

— Гаряче, — вимовив він.

— Тепер із заплющеними очима ви занурите ліву руку в цю коробку і, намацавши рукою об’єкт, спробуєте його ідентифікувати. А тоді повідомите нам, що саме ви тримаєте в руці, не дивлячись на цей об’єкт. Після цього ми покажемо вам три об’єкти, що незначним чином відрізнятимуться один від одного, і ви скажете, який із трьох найбільше схожий на той, що ви тримали в руці.

— Добре,— сказав Фред і виконав цей, а тоді ще й інші тести, які тривали майже годину. Намацати, назвати, подивитися одним оком, обрати. Намацати, назвати, подивитися іншим оком, обрати. Записати, намалювати.

— У наступному тесті ви знову із заплющеними очима маєте доторкнутися до об’єкта обома руками по черзі. Потрібно сказати, чи об’єкт, до якого ви торкалися лівою рукою, той самий, що й той, до якого ви торкалися правою.

Він зробив і це.

— Тепер перед вами швидко з’являтимуться трикутники в різних позиціях. Вам потрібно сказати,