Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

замовчати, що учинилося після його поховання. Одна жінка упала в тяжкий гріх і цього не могла сповідати духовному отцеві через сором. Прийшла із вірою до святого Івана, який ще був живий, але вже хворий і при смерті, упала в ноги його з численними слізьми і сказала із криком: "О преблаженний, я, чужинка, тяжкого гріха учинила, що у вуха людям увійти не може. Знаю-бо, що коли захочеш, можеш мені простити, каже-бо вам Господь: "І що на землі розв'яжете, те розв'язане буде на небі", а "кому гріхи простите — простяться їм". Блаженний-бо рече жінці: "Коли з вірою ти прийшла, то сповідай переді мною гріха". Відповіла жінка: "Не можу його, владико, сповідати, великий-бо сором утримує мене". Каже їй преподобний: "Коли соромишся виповісти вустами, то йди напиши на хартії і принеси до мене". Вона ж каже: "І цього не можу учинити". Говорить їй святий: "Напиши і запечатай, і дай мені". Написала ж свого гріха жінка і закляла його ні відкривати, ні читати того писання. Взяв-бо Іван писання, а на п'ятий день помер, про писання ж нікому не повідав, а жінки тоді не було в місті. На завтра прийшла жінка у місто, вже після поховання його, і, довідавшись, що помер патріярх і вже похований, застогнала (гадала-бо, що після смерті його інші, взявши, прочитають гріха її) і, прийшовши на гріб святого, як до живого, закричала, кажучи: "О чоловіче Божий, тобі самому не дерзнула сповідати гріха свого, а це тепер перед усіма викритий буде. О коли б не подавала тобі тієї хартії з моїми гріхами! Горе мені, окаянній, яка хотіла позбутися сорому, а в більший сором прийшла і всім у наругу я є, замість цільби огудну прийняла я рану! Але не відступлю від гробу твого, угодниче Божий, доки не звістиш мені, де ти дів писання моє; не помер — бо ти, але й тепер живеш". Так кричала й пробула три дні біля гробу Іванового, третьої ж ночі вийшов святий Іван із гробу свого явно із двома єпископами, що лежали із ним, і сказав тій, що плакала: "О жінко! Доки не дасі мені спокою, та ж бо ризи наші омочуєш слізьми!" І, сказавши це, подав їй запечатану хартію, кажучи: "Прийми своє писання і, відкривши, поглянь!" — і знову відійшли у місця свої. Жінка, тримаючи хартію, побачила печатку свою цілу і, відкривши, уздріла писання своє затерте, а натомість написане інше, таке: "Заради Івана, раба Мого, стерто гріха твого". Пораділа жінка великою радістю, взявши чудовне відпущення гріхів своїх, і повернулася додому, славлячи і хвалячи Бога, і величаючи угодника Його, святого Івана Милостивого. Його ж молитвами нехай і нам явить Господь милість свою і нехай зітре усі гріхи наші, щоб записав нас у книги життя навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Нила-пістника

Преподобний Нил родом був із Константинополя, дістав добре виховання, усі книжні прийшов учення і був у словах майстерним ритором. Ставши дорослим, одруживсь із чесною жінкою і з нею двох дітей народив, чоловічої статі і жіночої. Через славну доброродність свою і велику премудрість поставлений був єпархом міським у царство Маврикієве, і жив боговгодно у великому благочесті та чесноті. Роздивившись марноту світу цього, що у злі лежить: нічого-бо немає в ньому постійного, нічого праведного та вічного, але все розтлінне, і неправди наповнене, і тимчасове — захотів шукати вічного життя, а в ньому істинні й нескінченні веселощі і безконечне добро. Переконав і супряжницю свою, аби зволила до тієї доброї пропозиції: передусім маєтки свої всі убогим роздали, тоді рабам і рабиням свободу дали, по тому розділили дітей поміж себе: дружина його узяла собі дочку, а він — сина, ім'я ж синові було Теодул, — і вийшли із Константинграда, покинувши світ і все, що у світі. Дружина — бо із дочкою пішла в Єгипет і там, в один монастир дівочий увійшовши, прийняла іноче життя і в ньому добре провадила дні свої, служачи Господеві. А блаженний Нил із сином Теодулом пішов на Синайську гору і поселивсь із святими отцями в пустелі, прийнявши їхній образ і наслідував їхнє життя, постячи і подвиги чинячи, неспанню ж та молитві віддаючись й умертвлюючи себе іночими різноманітними працями. Коли так він іночив, був нахід варварів на ту пустелю, що раптово, як дикії звірі, напавши, багатьох святих отців убили, інших — бо полонили, із ними ж і сина Нилового Теодула в полон відвели — по ньому ж бо Нил гірко ридав, а найбільше, коли почув, що в жертву має бути варварами заколений, як пишеться в "Слові" його, але Бог зберіг Теодула живим і цілим, бо єпископ міста Єлюзи викупив його від варварів і клириком до служби церковної приставив. Довідавшися про це, Нил пішов сам до Єлюзійського міста і був прийнятий од того єпископа чесно, що й пресвітером його висвятив, хоча Нил і не хотів, і просив його пробувати зі собою. Не бажав, однак, блаженний Нил там пробувати, але хотів знову відійти у Синай. Дав йому єпископ сина його і з миром їх відпустив. Прийшов-бо знову блаженний Нил із сином на попереднє своє пробування в Синай, прожив літа достатні і численні пістницькі "Слова", премудрості й користі наповнені, склав, написав епістолії та главизни всілякі та й перейшов до Господа.

У той-таки день святого пророка Ахиї, що із Силому.

Місяця листопада в 13-ий день

Житіє святого отця нашого Івана Золотоустого, патріярха Константинограда

Скорочено вибране із Георгія, архиєпископа Олександрійського; від царя Лева Премудрого; від Метафраста, від Никифора Калиста, книга 13; від Сократа Схоластика, книга 6; від Єрмія Созомена, книга 8; від інших достовірних істориків. Світило світу, учитель усесвіту, стовп і утвердження Церкви, проповідник покаяння святий Іван Золотоустий народився в Антіохії Сирійській від невірних батьків, що трималися еллінського злочестя, від славних і багатих: батько його був воєвода на ймення Секунд, мати ж Антуса. Коли ж почав приходити у зрілість, відданий був батьками в навчання еллінської премудрості Ливанію Софісту і Андрагатію Філософу. Ще хлопцем бувши, почав більше від старців розуміти: умудрив — бо його Дух Святий, бо пізнав єдиного істинного всіх Творця Бога, збридив еллінським безбожним багатобожжям і рушив до святого Мелетія, на той час пастиря антіохійської Церкви, і прийняв од нього святе хрещення. По тому преблагий Бог зволив і батьків його світлом віри просвітити,