Енжі Собран - Заміж? Не піду!, Енжі Собран

Ключ, піддавшись натхненню, вирішила заховати в сейф. Навіть пароль встановила - день народження батька.

«Не треба мене ховати».

«Ну, не треба, так не треба», - покладливо погодилася я, повертаючи на пальці кільце та закриваючи шафу.

«Це ж треба благословення доджей на таку дурницю витратити, - продовжив обурено бурчати урміус, ледь простір закрився з тихим клацанням. - Їх пилок для найзаповітніших бажань використовують, а вона ... »

Варто було йому це сказати, як в голові виник Пітер Пен зі своєю Дінь-Дінь і то, як обприсканий пилком феї, цей небажаючих дорослішати хлопчик літав. Захотілося того ж ...

Сама не помітила, як тіло відірвалося від землі. Подив, здивування, захоплення переповнили мене, коли я зрозуміла, що лечу, вільно левітуючи в повітрі. Радісно перекидаючись, роблячи черговий віраж, я так захопилася пустощами, що згадала про павука тільки тоді, коли в поле зору з’явилися крила величезного крилани.

- Урміус? - спантеличилася я, згадавши про павука.

«Хто ж ще, дурепа, тебе від самої себе рятувати буде?!»

«Мене ні від чого рятувати», - самовпевнено фиркнула я.

«Ну-да, ну-да ... І тому ти вирішила влетіти в хитку пелену?»

«Хитку пелену?»

«Аномалію, в якій магія не діє. Бачиш попереду? »

Я придивилася і ... нічого не побачила. Лише ледь помітні переливи на сонці. Це було красиво і дивно, так ніби хтось запустив величезну мильну бульбашку, що простягнулася від краю до краю. З наближенням видовище ставало все більш захоплюючим.

- Ой, - скрикнула перелякано, зрозумівши, що не можу розвернутися, і мене немов магнітом втягує в пелену.

«Знижуйся, дурепа, пелени вже не уникнути, але хоча б не розіб'єшся!»

Слухняно почала спуск, але висота була набрана чимала, а відстань, що відділяла мене від пелени, швидко скорочувалася, і рухатися ставало все важче і важче ...

«Не встигнеш! Ех, а я так сподівався, що нарешті знайшов собі мага ... », - розчаровано протягнув урміус ... прощаючись?

Мене закрутило, всім своїм тілом відчувала натяг цієї невидимої плівки, а потім вона прорвалася з тихим тріском і я почала стрімко зі зростаючим прискоренням падати, ніби мене викинули у відкритий відсік літака, що вже набрав висоту, а парашут видати забули ...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно