Осип Фадєєвич Назарук - Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук

кімнати гарему. Але ніхто не відважився висказати свого невдоволення, бо дуже небезпечно було подразнити великого султана й викликати гнів його. Навіть улеми і проповідники Корану мирилися з чужими звичаями хассеке Хуррем, бо ніколи не бракло її на молитві у святу п'ятницю, в великій мошеї Царгорода. Згодом і вони привикли до того й навіть самі приходили просити послухань у хассеке Хуррем. І часто глітно було в кімнатах Ель Хуррем.

Приходили до неї учені й поети, малярі й будівничі, духовні й полководці. Кождого приймала радо, й кождий виходив від неї здивований її умом і зацікавленням. Навіть злобний письменник Ггазалі, котрого боялися й найвищі достойники із-за його сатир, а котрий не щадив нікого, був одушевлений «найкращою квіткою сераю». Правда, вороги його говорили, що се тому, бо на її просьбу одержав з султанської скарбниці тисячу аспрів місячної платні, якої був би ніколи не побачив із-за остроти язика свого.

Але й інші поети, що мали забезпечення й майно, були одушевлені нею. І перекладчик «Шах-наме» Джелілі, і божеський Бакі, і фантастичний Хіялі, і ворог його Саті, і вічно п'яний Фусулі, й веселий комік Лямії, котрий говорив: «Хассеке Хуррем любить слухати поетів. Се я розумію. Але що вона говорить з Сеаді-Челєбім, котрий усе життя сидить над законами? Або з ученим Пашкепрізаде, що знає всі бібліотеки Сходу — і більше нічого!..»

А Фусулі відповідав йому словами перського поета Гафіса, найбільшого лірика Сходу:

Каже Пророк, що вино Всіх злочинців мати! Що ж робити, як воно Солодке, прокляте, — I солодко, як дівчина, Цілує, мій брате!..

Але вся та пишна лавина влади і культури Сходу, що пересувалася постійно салонами Ель Хуррем, не вдоволяла її. Замітив се перекладчик «Шах-наме» Джелілі. І сказав раз до неї:

— О, велика хатун, спічни духом своїм під наметом Омара Кгаіяма[67], що робив намети для духу.

— Я вже чула про нього й буду вдячна, коли ближче познакомите мене з ним. На те сказав Джелілі:

— Як подобається тобі, о хатун, отся думка Омара Кгаіяма, солодкого як мід, гіркого як гірчиця:

Ціль і мета сотворінь — се любов, Сила у соку вина — се любов, Рим молодечих пісень — се любов, I пам'ятай, що життя — се любов.

— Гарне і правдиве, — відповіла Ель Хуррем, — але я сподіваюся чогось глибшого від нього.

— І маєш рацію, о хатун, — сказав на те великий поет Бакі. — Мабуть, догадуюся, чого очікуєш. І на те відповідає Омар Кгаіям, кажучи до шукаючої душі:

Ти мене питаєш, яка тайна світу, Ти на те чекаєш, що розкаже вчений: Світ — картина з мраки, з безвісти зринае I знов у ту мрачну безвість пропадає.

— Так дармо пропадає? — запитала Ель Хуррем. На це зауважив учений Пашкепрізаде, котрий знав усі бібліотеки Сходу:

— Перший рубайят се вислів молодості Омара Кгаіяма, другий рубайят се вислів з тих його літ, коли він не вірив в Бога і мав гіркість в устах.

I ще єсть оден його рубайят з того часу: 3 великим трудом черпав я науку Зі старих книг, котрі читати важко. На свого духа довгих мандрівках Знайшов я правду — одну-одиноку: Я прийшов, як вода, і, як вітер, минуся.

— А що він сказав, коли вернув до Бога?

— Тоді сказав:

Плаче водна капля, далеко від моря. Море каже: «Дармо б'єшся із-за горя. Кожде сотворіння Господня дитина: Ділить нас від Нього лиш часу каплина».

Султанка лекше відітхнула, якби впав їй з грудей якийсь тягар. А Пашкепрізаде замітивши, що їй справляє пільгу, додав:

— Дальші твори духу Омара Кгаіяма дають уже повний відпочинок для духу навіть грішних людей. Від них не виймав він і себе, кажучи: