Наталія Юріївна Доляк - Заплакана Європа

– Ще хоч раз до мене торкнешся, – на хвильку затихла й, задихаючись від люті, випалила: – Уб’ю тебе, падлюко!

Похапцем схопила дитячі теплі речі та вискочила з кімнати, залишивши ошелешеного чоловіка на самоті до самого вечора. Микола ладен був, переступивши через своє его, на колінах благати вибачення. Адже був упевнений, що дружина неодмінно виконає погрозу про розлучення. Тинявся кімнатою, намагаючись придумати план примирення. «Що, зрештою, вона мені такого сказала, що я знавіснів?» – міркував Микола. «Таки я трохи прискіпливо до неї ставлюся… Вона цього не заслуговує», – думки колошкалися в голові чоловіка, який попри все хотів, аби Люда повернулася якнайшвидше. «Я не віддам їй Джейн», – ця теза виявилася останньою, але від цього не втратила лідируючих позицій. Відтепер Микола культивував упевненість, що Женька мусить залишитися з ним. І баста!

Після інциденту Жужа подалася до Карлоса, розповіла йому, що сталося. Спочатку кубинець зібрався йти бити законного чоловіка Люсі, але жінка його спинила. По-перше, бо вдвічі менший від Миколи, по-друге, йому бракувало злості. До того ж, втрутившись, він би виказав реальний стан речей. А тоді вже справжньої бійки не уникнути. Найменше Людочці хотілося бути детонатором війни.

– Треба сказати, що я вирішила розлучитися по-справжньому. Бо я все натяками, натяками. А він, може, й розуміє, але вдає, що тупий.

– Якщо він так знавіснів від припущення, то що зробить, коли дізнається про наші з тобою стосунки, – коханці радилися в засніженому лісі, блукаючи манівцями. Чоловік ніс на руках чужу дочку, яка горнулася до нього. Люся раз по раз відволікала малу від лестощів, бо відчувала провину, що замінює донечці батька.

– Не хвилюйся. Я ніколи не стану їй татом. У неї є свій, – Карлос мав розвинену інтуїцію, розумів, про що думає Люся, лише поглянувши на неї. Вони думали, говорили, жартували й поводилися однаково. – Давай увечері завіємося на дискотеку?

Коли мати з дитиною повернулася, Микола зустрів дружину не вельми привітно. Звертався здебільшого до Джейн, розклав на підлозі іграшки й почав із нею гратися – небачене донині дійство. Люда відзначила, що її зрада, а відтак скандали, йдуть на користь стосункам між дочкою та батьком.

– Покладу Женьку спати та йду, – сухо повідомила невірна дружина.

– Куди це? – мимохіть запитав чоловік.

– На дискотеку з кубинцями.

– Тобі це подобається? – було незрозуміло, чи Микола ставить питання Люсі, чи Жені. Він саме добудував із дерев’яних кубиків будинок.

– Он! – промовила дівчинка, що мало означати «так» у перекладі з фінської.

– Так! – разом із дитиною відповіла Люся. – Хіба це дивно, що молодій людині хочеться розважатися.

– Ні, але мені також хочеться розважатися, – Микола змінив тон на зневажливий. – Але ж я… – примусив свій голос звучати без надриву. – Але ж я маю дитину.

«Подумати тільки – він має дитину. Згадав. Малій майже два роки». Люся почула у промові чоловіка загрозу, яку несли не самі слова, а мелодика. Не відповіла – на сьогодні було досить істерик.

– Можеш іти. Я сам укладу Джейн, – сказав із дивною посмішкою на устах. Люся її помітила, але не стала аналізувати, була у владі кубинського партнера, подумки вже витанцьовувала екзотичну сальсу.

Ревнощі, які ще не підтверджувалися фактично, виїдали Колю зсередини. Він неодноразово допитувався дружину, чи вона йому не зраджує, вимагав казати правду, мовляв, пробачить. Гіпертрофовано розвинений за роки спільного життя інстинкт самозбереження дедалі глибше занурював жінку в брехню. Пам’ятала-бо, як одного разу, піддавшись на вмовляння, наважилася завуальовано натякнути на зраду й отримала під дих наступними словами:

– Якщо довідаюся, що ти з кимось трахаєшся, – відсуджу доньку.

Фраза ця стала для Жужі сигналом ніколи не різати правду-матку, хай би як їй цього кортіло. Ранньої весни Люся двічі збирала валізу на показових скандалах, чим давала зрозуміти чоловікові, що, якщо він буде глибоко бабратися в її особистому житті, вона повернеться й піде. Не в сусідню кімнату й навіть не до іншого табору, а поїде додому. І що найголовніше – з Женею. Обоє (тато й мама дівчинки) використовували малу, як розмінну монету в з’ясовуванні стосунків. Люся вночі, коли Женька спала у своєму ліжечку, підходила до неї, брала маленьку ручку й подовгу тримала, ніби знаючи, що чекає її попереду. Якось підстерегла чоловіка, який робив те саме, почула, що той шморгає носом, та з подивом споглядала, як сірий чоловіків силует здригається у темноті.

Березень приніс Бабенкам друге негативне рішення у справі. А це означало одне – в них є останній шанс оскаржити дві відмови. У Верховному Суді. Туди потрібно було писати звернення, передавати його через соціальних адвокатів, яких безкоштовно надає країна, і вкотре чекати. Як показувала практика, відповіді з цієї інстанції приходили не пізніше, ніж за півроку. Отже, час, відведений біженцям на проживання в Суомі, невпинно спливав. Людочку це тішило, а Микола замотувався, наче в саван, у депресію та дедалі частіше втрачав над собою контроль. На сімейній раді вирішили після відмови тікати до Норвегії з фальшивими паспортами, які можна було купити за півтори тисячі кожен. Гроші на це були.

Людочка, аби не думати про майбутнє, яке виглядало вкрай розмитим, годинами могла ходити по крамницях, роздивлятися різні гарні речі, приміряти їх. Облюбувала шовкову блузку в одному з шикарних бутиків. Втретє за тиждень приходила нею милуватися. Вільних грошей для придбання обнови не було – ідея, як стати володаркою шику, прийшла до українки раптово…

Після того, як депортували бізнесменів Рандо та Петю, місцеві модниці відчутно засумували. Аякже, де тепер добувати гарний одяг задешево? Сумували-сумували, а тоді самі вийшли на полювання. Тобто почали красти все, на що падало око. Виявилося, це зовсім не важко. Варто лише зайти до примірочної з двома екземплярами товару, вдягти один із них під своє барахло (попередньо відколупавши пилкою для нігтів магнітний запобіжник). Тоді винести до торгової зали додатковий екземпляр і ось, річ твоя. Про це на загальних варсавуорівських кухнях щохвилинно торочили Світлани-Тані-Каті, нарвані спекулянтки з колишнього Союзу. Вони не лише