Наталія Юріївна Доляк - Заплакана Європа

Бо Хесус уже давно не вчиться. Він у нас сім’янин. А ми от не встигли одружитися, хоча дуже мріяли про дівчат із Союзу. Адже СРСР – наш друг. Дружня країна. Ми б там жили. Із задоволенням. Аби не все те, що відбувається в цій великій країні зараз.

– А що там відбувається? – не второпала Людочка.

– Капіталізм, – суворо відказав Хесус. – Ми – комуністи, – підвівся.

– Капіталізм – це погано, – додав Карлос.

– То чого ж ви тут? – втрутився в розмову Микола.

– Тому що на Кубі нема чого їсти. На моїй Кубі, – Хесус боляче стукнув себе кулаком у груди. – На моїй квітучій Кубі видають по картках склянку рису й склянку квасолі на місяць. Жінки мусять показати затертий до дір ліфчик, аби отримати дозвіл на придбання іншого. Пляшка олії на сім’ю… – Хесус почервонів.

– Цей Фідель Кастро… – почала Людочка звинувачувальну промову.

– Фіделя не чіпай! – в один голос схопилися хлопці. – Фідель нічого не знає. Його обманюють вороги, – на цьому дебати завершилися.

Карлос навчив Людочку правильно готувати рис, щоб він був розсипчастий, і смажити картоплю, щоб та, навпаки, не розвалювалася.

На Новий рік кубинці покликали Бабенків до себе на святкування, яке почалося в тісній кімнатці, потім латиноамериканці й дехто з росіян, що були до них запрошені, окупували півкоридору й почалися запальні танці й різноголосі співи під акомпанемент розстроєної семиструнної гітари. Людочка між танцями бігала до себе на поверх перевіряти, чи не прокинулася Женя. Микола, сидячи в кутку, цмулив пиво, якого щедро накупили кубинці.

– Ходімо додому, – о першій ночі Нік поволік дружину за собою, бо втомився від шуму.

– Я так не хочу йти. Мені весело, – Людочка подивилася на Карлоса, з яким щойно витанцьовувала. Він кидав пристрасні погляди. Люся відчула потяг до нього, але відразу відкинула гріховну думку. – Я дуже хочу танцювати!

– То залишайся, – Микола вдав, що йому байдуже, й побрів до власного номера.

Жужа відривалася на повну, вихилялася з Оресто, високим мулатом, який дивився жінці прямо в очі. Зауважила, що тремтить від його випадкових дотиків. Ідилію перервав Карлос. Зненацька вихопив Людочку з обіймів Оресто та повів за собою у глиб темного коридору. Швидко йшов, шукаючи місце, де б усамітнитися. Тісно тримав Люсину долоню у своїй, надто гарячій та м’якій. Не тямлячи, чому піддається хлопцеві, Жужа покірно йшла за ним. У великому темному холі, де о цій порі не було жодної душі, Карлос без зайвих слів пригорнув до себе жінку, обдав її жарким подихом, почав цілувати так, як Людочці могло лише наснитися.

«І нехай, нехай горить усе синім полум’ям», – думала, віддаючи кубинцю палкі поцілунки. Його губи були м’якими й солодкими. «Це лише флірт»? – заспокоювала себе по-думки. Карлос, прочитавши її сокровенні припущення, спинився, відсторонив Людочку від себе й довгим серйозним поглядом подивився на неї. Від цього погляду в Люсі заметлялися метелики внизу живота.

– Це не добре, – пробелькотіла.

– Я тебе кохаю. Ось що має значення, – притис жінку до себе. Людочці захотілося плакати, бо за півтора роки не чула жодного слова про любов.

– Чи не зарано говорити про кохання? – вирішила заховати власні почуття за зухвалими заувагами.

– Я тебе кохаю з того часу, як уперше побачив. Коли ми приїхали сюди і робили сани позаду готелю. Пам’ятаєш, із патиків. А ти дивилася на нас зі свого балкона. Я тоді не показував, що слідкую за тобою. Але… Тоді ти сподобалася всім нашим. А особливо Оресто. Ми з ним навіть посварилися.

– Так от чому ти вирвав мене з його рук… – Почувалася героїнею мелодрами. Подумати лише, у неї могли закохуватися! Такі красені. Відразу двоє.

– Поцілуй мене ще, – попросила. Думала, кинеться виконувати прохання, адже було видно, як палав. Натомість він ніжно обняв Люсю.

– Я буду до тебе залицятися. Ти до цього будь готова. Я тебе буду відбивати в чоловіка. Усе буде чесно, – вп’явся чорними очима у Людочку, тоді різко розвернувся й швидко пішов.

* * *

Розпочався «таємний» роман, про який здогадувалися мало не всі в таборі. Серед тих, хто нічого не бачив, був лише Микола. Відчував, що дружина зробилася іншою, але волів не винишпорювати причини таких змін. Вірогідно, боявся знайти в закапелках підсвідомості правильну відповідь. Люся дедалі частіше сперечалася та не погоджувалася з твердженнями та думками чоловіка, до хрипоти відстоювала у скандалах свою точку зору, відмовлялася безперестанно поратися по господарству, пропонуючи Миколі поділити з нею домашні обов’язки. До того ж молодиця, виходячи з дому на прогулянку з дитиною, прискіпливо фарбувала очі та гарно вкладала старанно вимите волосся. Жужа відчувала, що віднедавна має неабиякий вплив на чоловіків, тож насолоджувалася новою роллю.

Біженці закортіло гарно вдягатися, і вона ультимативно вказала на це Колі.

– Досить виглядати, наче обірванці. На якого цапа ми їхали з дому? Щоб шкодувати собі класних шмоток? Ти, милий, як хочеш, а я відтепер свої гроші забиратиму сама, – повідомляла новину, дивлячись на відображення у дзеркалі. Глипнула крізь люстро на чоловіка й побачила, що в того брови полізли на лоба від здивування. – І не треба робити такий вигляд, – продовжила, скривившись. – Якщо тобі щось не подобається, можливо, нам слід розлучитися? – зважилася на ризиковану провокацію.

Микола в один стрибок скочив із ліжка, вчепився в дружину й активно затрусив нею. Жінка істерично погрожувала, що піде знімати побої, чим лише долила масла у вогонь. Микола горланив біля самого Людиного вуха, Женька цупила тата, відтягуючи його з криками: «Мамо! Мамо!», бо все добре розуміла й дещо навіть говорила, використовуючи слова з різних мов, які чула в таборі звідусіль.

– Дитина, довбню… Пусти, придурок… Як із тобою можна жити?

Людочка чи не вперше відповіла насильством на насильство – глибоко дряпнула чоловіка за руку. Той відсахнувся й взявся зализувати рану, на якій росою виступила кров.

– Сука! – просичав, гнівно дивлячись у бік дружини, яка схопила на руки Женьку. – Дитиною прикриваєшся?

Люся, стримуючи лайливі слова, які готові були