Альберто Войтєх Фріч - Високий Мисливець

Вони сиділи в затінку кокейрової пальми [67] і про щось розмовляли. Мисливець налічив їх не шестеро, а восьмеро, і їхня зброя була зовсім не така убога, як намалював Карліто. Мисливець шкодував, що не звернувся до сеньйори Луїзи з проханням докладно розповісти про суперечку з ними. Це допомогло б викрити поставлену тут пастку. У робітників були здебільшого шомпольні рушниці, але він помітив і дві гвинтівки системи ремінгтон, прихилені до пальми. Парагвайці зовсім не скидалися на злочинців. Щоправда, на людину, яка не знає цих диких місць, вони справили б враження найзапекліших бандитів, бо були в подертому одязі і давно не голені, геть зарослі бородами. Та для мисливця головне було не це — він більшу увагу звертав на вираз їхніх облич, аніж на дикий зовнішній вигляд. Це були веселі люди, вони жартували, хоч і мали більше підстав для того, щоб гніватись. Деякі дотепи, які долетіли до вух мисливця, десь в іншому цивілізованому світі, може, й викликали б осуд, але тут видавалися щирими й природними. Нема неприємнішого звуку, аніж вереск папуги або каркання ворони в кімнаті, біля письмового столу. І водночас як прекрасно, коли ввечері папуги криком прощаються з пампасами, відлітаючи до гнізд у лісі, або коли ворона каркає взимку над засніженою рівниною. Мисливець ледве стримувався, щоб не зареготати, почувши жарти, що лунали в колі веселого товариства під пальмами.

Якраз над головами робітників звисали три величезних грона горіхів. Мисливець помітив, що вони стиглі, бо були вже жовті, а на деяких навіть потріскалася шкаралуща. Він усміхнувся думці, яка промайнула в нього, — може, й собі пожартувати в дусі джунглів? Ставши за деревом, він насадив свій маузер на дерев'яну кобуру-приклад, перетворивши таким чином автоматичний пістолет на карабін, уважно прицілився і тричі раз за разом швидко вистрілив у стебла, на яких висіли грона горіхів. Постріли нагнали страху на парагвайців, але коли на голови їм посипалося кількасот важких і твердих горішків, це зовсім приголомшило їх. Та перш ніж вони отямились, пролунав наказ:

— П'ять кроків уперед і щоб ніхто не хапав зброї!

Робітники, мов автомати, виконали команду. Мисливець підійшов ближче, пильно обшукав їх, дивлячись, чи не приховав хто зброї на собі, і заспокоївся, побачивши, що на землі, де вони раніше сиділи, залишилися лежати навіть мачете.

— Так, а тепер сідайте рівненько кружка, але далі, щоб усі були у мене перед очима. Я мав) ще одне маленьке дільце. От зроблю його, тоді побалакаємо.

Він зсунув докупи рушниці, присів коло них і, ножем відкрутивши у кожної курок, засунув їх собі у пояс.

— Так, із цим ділом покінчено. Хлопці, не хмуртеся. Це тільки для того, щоб ви не наробили дурниць. Я віддам ваші залізячки. А поки що візьму з собою ще й два ремінгтони і на всякий випадок позичу ваші мачете. Через два дні одержите все назад разом із платнею.

— Виходить, ми не дістанем ані грошей, ані своїх речей. Карліто найняв цього горлоріза, щоб пограбувати нас!

— Не ображайте мене, хлопці. Погляньте на мою пухкалку. Не встигнете й оком змигнути, як вона дасть тридцять п'ять пострілів. Якби я був горлорізом, то вже перестріляв би вас усіх, — не збагнули б навіть, звідки лихо впало. А я тільки обсипав вас горішками, які ви полінувалися визбирати, щоб зробити собі переміну в харчах.

— Ми не мавпи і не індіанці, щоб жерти кокейрові горіхи! Ми не їли їх навіть тоді, коли Карліто покинув нас напризволяще без харчів, сподіваючись, що ми втечемо, не дочекавшись платні. А тепер, забравши у нас зброю, ви думаєте, що ми подохнемо з голоду. Тільки ж ні, ми цього не подаруємо Карліто! Рано чи пізно ми з нього злупимо шкуру!

— Не злупите, хлопці, бо Карліто заплатить вам точно так, як ви домовились. Про це вже я подбаю!

— Але ж ми бачили, як він накивав п'ятами звідси! Певно, мерщій повіз у фортецю гроші, які мав у маєтку.

— Мені він сказав, що їде по гроші і по харчі, бо у фазенді нема чого їсти. Раніше, мовляв, не міг вибратися — адже ви загрожували напасти на його маєток. Що ви на це скажете?

— А ви часом не той самий Караї, який дбає про робітників і примушує господарів чесно розплачуватися з ними? Коли так, то цього разу вас обвели круг пальця. Карліто не хоче нам платити, і навіть якщо його присилують це зробити, він усе одно спробує втелющити нам попсовані товари. Для цього він і подався до Олімпо. Або ж поїхав до Мальгейроса за підмогою — попросити в того його зарізяк.

. — Карліто пообіцяв, що заплатить вам грішми, і я буду свідком при виплаті. А Мальгейросовим людям досить клопотів і з індіанцями. Та якщо Карліто справді вдасться до таких викрутасів, я вам зразу поверну зброю. Хоч, гадаю, вона вам не знадобиться, бо за два дні індіанці будуть тут і самі дадуть їм перцю.

— Ага, а ми потрапимо з вогню та в полум'я!

— Не бійтеся індіанців. Я сам один їду до них і то певен, що вони мене не з'їдять. Але годі правити теревені. Якщо ви голодні, давайте домовимося так: віднесіть до мого намету. свої рушниці, мачете й торбу з горіхами, а я дам вам за це півмішка квасолі, рису й аробу солонини. І ви на два дні забудете про напад на фазенду. А як одержите зароблені гроші, позичу вам свій човен, а потім ви повернете його негрові Мануелю в Олімпо.

— Якщо буде справді так, як ви кажете, то це нам уперше чесно заплатять за чесну працю. Недаремно співається:

Y son de cobre

como campanas de palo

suenan las razones del pobre.[68]

— Погляньте. Хіба це не добра