В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

Проте, якщо хоча б один із злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким, суд на підставі ч. 2 ст. 70 КК України може призначити остаточне покарання за сукупністю у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК України. Насамперед йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого дорівнює п’ятнадцяти рокам (ч. 2 ст. 63 КК України). Тому, якщо особу засуджено, наприклад, за ч. 2 ст. 115 КК України до дев’яти, а за ч. 2 ст. 185 КК України – до п’яти років позбавлення волі, суд може визначити остаточне покарання за сукупністю цих злочинів шляхом повного складання і остаточно призначити чотирнадцять років позбавлення волі. У цьому разі суд уже виходить за межі максимуму позбавлення волі, встановленого у санкціях, бо злочин, передбачений у ч. 4 ст. 296 КК України, є умисним і тяжким. Однак загальний строк позбавлення волі (чотирнадцять років) не перевищує тієї максимальної межі (п’ятнадцять років), яку встановлено для цього виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК України. Тому при призначенні покарання за сукупністю злочинів слід чітко розрізняти максимальну межу покарання, встановлену в санкції статті Особливої частини КК України, і максимальну межу виду покарання, визначену в статтях Розділу Х Загальної частини КК України. Необхідно також пам’ятати, що максимальна межа санкцій за особливо тяжкі злочини може дорівнювати п’ятнадцяти рокам позбавлення волі (наприклад, у ч. 1 ст. 115 КК України) і, отже, збігатися з максимумом, встановленим для цього виду покарання в Загальній частині КК України. У цих випадках строк покарання у п’ятнадцять років позбавлення волі, призначене за особливо тяжкий злочин, поглинає покарання, призначені за інші злочини, що входять до сукупності.

Принцип повного або часткового складання може бути використаний судом при призначенні за сукупністю злочинів покарань як одного виду, так і різних їх видів. Якщо за окремі злочини призначено покарання різних видів, суд, перш ніж визначити остаточне покарання за сукупністю, повинен перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання у більш суворий за шкалою їх еквівалентів, яку встановлено в ч. 1 ст. 72 КК України. Лише після цього здійснюється складання цих покарань. Однак, якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначено штраф (ст. 53 КК України) або позбавлення права обіймати певні посади (ст. 55 КК України), то вони складанню не підлягають. У таких ситуаціях суд застосовує або принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, або, керуючись положеннями ч. 3 ст. 72 КК України, призначає кожне з цих покарань до самостійного виконання, коли покарання, призначені за окремі злочини, застосовуються одночасно і виконуються кожне самостійно – без складання.

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється частинами 1 та 3 ст. 70 КК України, із яких випливає, що додаткове покарання, по-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять до сукупності (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). По-друге, якщо одне або кілька додаткових покарань призначено лише за один із злочинів, що входить до сукупності, то їх приєднують (без поглинання і складання між собою) до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю. По-третє, якщо за всі або кілька злочинів, що входять до сукупності, призначено кілька додаткових покарань, то їх остаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:

– якщо призначено додаткові покарання одного виду, то вони передусім поєднуються між собою шляхом поглинання менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК України. Лише після цього одержана таким шляхом загальна міра додаткового покарання приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю;

– якщо призначено додаткові покарання різних видів, то вони ні поглинанню, ні складанню не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК України кожне з них приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

У частині 4 ст. 70 КК України правила призначення покарання за сукупністю злочинів поширюються на ситуації, коли після постановлення вироку стає відомо, що засуджений винен ще й у іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. Злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, тому і засудження за ці злочини може здійснюватися не одним, а двома чи більше вироками, які у зв’язку з цим і постановляються у різний час. Така ситуація виникає тоді, коли особу, яка вчинила, наприклад, два злочини, було засуджено лише за один із них, а другий розкрито пізніше, у зв’язку з чим і вирок за цей злочин постановлено вже після вироку за першою справою. Наприклад, особу було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України до трьох років позбавлення волі за хуліганство, вчинене у вересні 2010 pоку, але після відбуття за цим вироком одного року позбавлення волі з’ясувалося, що засуджений ще у липні 2010 року вчинив крадіжку, за яку новим вироком за ч. 1 ст. 185 КК України суд призначив два роки позбавлення волі. Ця ситуація повністю охоплюється ознаками сукупності злочинів, бо особа вчинила два злочини, передбачені різними статтями КК України, і вони були вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому до таких випадків згідно з ч. 4 ст. 70 КК України застосовуються ті самі правила призначення покарання, що передбачені в частинах 1–3 ст. 70 КК України. Проте покарання за ч. 4 ст. 70 КК України призначається вже в чотири етапи:

– на першому етапі суд призначає покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку за першою справою, але розкритий після цього;

– на другому – обирає принцип поглинання або повного чи часткового складання покарань;

– на третьому етапі – з урахуванням раніше постановленого вироку і призначеного ним покарання суд визначає остаточне покарання за сукупністю злочинів, призначених за обома (попереднім і знов постановленим) вироками, керуючись обраним принципом у межах, передбачених у ч. 2 ст. 70 КК України;

– на четвертому етапі – в строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст.