Віталій Олександрович Клімчук - Рутенія. Повернення відьми

Але вона пам’ятала слова вчителя: «Розмова з ворогом — перший крок до поразки!» Прийшов холод. Тупий і болючий, він засів у грудях і заморозив усі м’язи.

Всі замовляння, чари вилетіли з голови. Були лише його очі. Вони заповнювали весь простір, затягували, як вир, засмоктували, як болото. Відьмині руки опали, ноги стали ватяними. Вона повільно наближалася до Золоти. «Що я роблю? Чому не опираюся?» — думки жили своїм життям, а тіло своїм: «Я не можу з ним битися, поки бачу його очі!»

В голові знову прозвучав Гопачий голос: «Перемогти в бою можна лише холодним серцем і гострим розумом.» Вона зробила своє серце холодним, забувши, хто перед нею. Вона назвала його Ворогом.

Вітер накинув на відьмині очі пасмо волосся, і тіло спинилося. Рутенія вже знала, що робити. Вона заплющила очі, й сталося диво: тіло сповнилося силою, бажанням опиратися і захищатися, щоб вижити.

Ось він обійшов її по колу і став за спиною. Ось почувся шурхіт його одягу — це він замахнувся для удару. Ось збоку відьма відчула рух — отже, він вирішив нанести удар по шиї. І вона просто присіла. Він такої несподіванки Ворогова рука пройшла трішки далі, ніж він того хотів, а Рутенія вже знову стояла на місці, і лише легенько штовхнула його. Ворог поточився і впав. Вона чула, як він зводиться на ноги, як піднімає загублену шаблю і знову йде у наступ.

Цього разу вона не дала обійти себе: щоразу, як він намагався ступити крок у бік, відьма поверталась обличчям. Ворогу нічого не лишалося, окрім як напасти. Вона почула, як шурхотить його одяг, цього разу по-іншому. А потім відчула, як повітря струменить їй у груди. Вона лише повернулась праворуч, і удар, спрямований у серце, ковзнув по шкірі, а рука, що тримала шаблю, опинилась на рівні Рутиних грудей. Вона відчула це, коли холод леза закінчився, і з'явилося тепло руки і запах поту від його долонь. Не думаючи довго, відьма схопила цю руку, продовжила рух, спрямувавши її по колу. Коли Ворог знову не втримався на ногах, вона різко завела його руку вгору і назад, а потім налягла всім тілом і різко крутнула ще раз праворуч. Почувся хрускіт і крик. Тіло зм’якло і впало мішком. Крик змінився глухим стогоном і прокльонами.

Наважившись розплющити очі, побачила незнайомого юнака, білого, як сніг. Вловивши відьмин погляд, він відповз подалі.

— Ти хто? — спитала відьма.

Юнак, блиснувши з-під повік, прокричав щось незрозуміле і розтанув у повітрі. Єдиний слід, який він полишив по собі, — криваві плями на зеленій траві.

— Ти, Золото, не був з нами у рахманському підземеллі, а тому не відаєш, що то таке — зустрітися з перевертнем. Тож не треба тут розповідати нам про віру і хто що має робити! У Рутенії був один вихід — дати бій, і вона це зробила, й зробила вдало! — сказав Бось.

— Отож! — сказала Рутенія, — Добровін має знати про напад. Хто то міг бути?

І Бось, і Золота виявились одностайні: то міг бути лише перелесник. Згодом з ними погодився і Добровін.

Навіщо це перелесникові здалося? Перелесники живуть заради власної насолоди, перекидаючись то чоловіком, то жінкою, аби лише вдовольнити свою хіть. Той, хто піддався чарам перелесника, не вважався за перелюбника, всі ж бо знали: опиратися йому несила найзаповзятішому праведнику. Перелесник літає, мов вітер, сутність його — холодний вогонь, форма — повітря. Не має він власного тепла, тому й намагається в любощах, в миттєвостях чуттєвої насолоди знайти втрачений жар. Чому ж тоді в очах відьминого супротивника палахкотіла така ненависть? Що може змусити перелесника стати на бік зла? Адже вони стоять за межею як зла, так і добра.

— Хто тобі це сказав? — Добровін усміхнувся.

— Так в книжках написано…

— В книжках багато чого пишуть, але ми маємо читати між рядків. Той, хто служить лише собі, своїй насолоді, своїм бажанням, вже стоїть на шляху зла. Він бо забуває про інших — це і є сутність зла!

— То ж виходить, що…

— Не обов’язково вбивати, грабувати, насилати пристріт, щоб служити злу. Варто лише раз вибрати власний спокій, власну ситість за рахунок іншого, і крок до зла вже зроблено. А чим більше таких дрібних кроків, тим легше дається наступний вибір, тим простіше обійти суперника, підставити йому ногу, забрати те, що йому належить… — Добровін знову замислився. — Зло не народжується миттєво, воно проходить у наш світ потай, крізь щілини у совісті. Ахруман не народився втіленням зла. І цей твій перелесник, ахруманів посланець…

Рутенія задумалась, а Добровін вів далі:

— На тебе почалося полювання. Далі буде.

— Хай приходить, я зустріну його!

— На нас чекає не чесний бій, а підступи, непевність у друзях і ворогах, очікування